Аргумент на користь СОТ

Євросоюз здобув чергову невелику перемогу у торговій війні проти США. Світова організація торгівлі днями офіційно визнала невиправданими захисні мито на імпорт сталі, запроваджені Вашингтоном у березні 2002 року. «Рішення стосується не тільки ЄС, це цілковита перемога», — заявив офіційний представник Євросоюзу в СОТ Аранча Госалез. Для України це хороша новина. Після березневого рішення про запровадження 30-відсоткового мита українські експортери металопродукції пішли з американського ринку. Фінансові втрати, наприклад «Криворіжсталі» та ММК ім. Ілліча, становили близько $300 мільйонів. США ніколи не були пріоритетом для металургів України, але цей ринок є найбільшим у світі імпортером сталі, і боротьба за нього ось-ось відновиться.

Щоправда, для цього Вашингтон ще повинен офіційно визнати помилковість запровадження мита. Білий дім уже подав судову апеляцію проти рішення СОТ, i очікується, що суд винесе вердикт не раніше грудня. У зовнішній політиці США сьогодні у моді превентивні односторонні кроки, і навряд чи хтось здивується, якщо адміністрація Джорджа Буша просто відмовиться виконувати вимоги Світової організації торгівлі. Євросоюз уже попередив, що якщо події розгорнуться за таким сценарієм, то вже з 2004 року ЄС введе заборонне мито проти американських товарів на суму $2,2 мільярда. Клин клином вибивають. Протягом останнього року американці скасували обмеження для низки країн, скоротивши на третину і перелік видів сталі, на які діє заборонне мито. Середній рівень мита знизився з 30 до 24%. Проте можливе зниження ставок до прийнятних у СОТ 14% може стати вироком для сталеливарної галузі США.

Американська металургія балансує на межі банкрутства вже кілька років, і лише запровадження заборонних мито рік тому дозволило галузі уникнути резонансної кризи. Асоціація виробників сталеливарної промисловості є однією з найбільш впливових лобістських організацій у США. На останніх президентських виборах вона активно підтримувала Республіканську партію, і Джордж Буш сповна повертає їй політичні інвестиції. Але дорога робоча сила і низька якість галузевого менеджменту (як не дивно це звучить по відношенню до Америки) зводять перспективи американської металургії нанівець. До того ж головні споживачі сталі у США — машинобудівні заводи і військово-промислові підприємства — також дедалі частіше заявляють про неприйнятність цінових характеристик американського металу. Протягом останнього року ціни на сталь у США виросли більш ніж на 50%, що підриває конкурентоспроможність американської економіки.

Розуміючи, що битву за внутрішній ринок до кінця 2003 року можуть програти, Асоціація виробників сталеливарної промисловості США уже звернулася до Білого дому з новою ініціативою. Пропонується встановити квоти на імпорт сталі з України, Росії, Китаю та ПАР. Згідно з пропозиціями, які нині розглядає Федеральна комісія з міжнародної торгівлі, частка кожної з цих країн на американському ринку сталі не повинна перевищувати 1,5%. Головна аргументація американських виробників зводиться до ризику остаточної зупинки внутрішнього виробництва.

Київ у цій ситуації поки що залишається зацікавленим спостерігачем, оскільки наша країна не є членом Світової організації торгівлі. У разі запровадження імпортних квот проти українського металоекспорту в США, наш уряд навіть не матиме дієвих інструментів для реакції у відповідь. Президент Леонід Кучма доручив Кабінету Міністрів забезпечити вступ України до СОТ до кінця 2003 року, але сьогодні виконання цього завдання здається малореальним. Без політичного втручання Леоніда Кучми парламент навряд чи закінчить процес прийняття пакета законопроектів, які адаптують систему регулювання експорту-імпорту до вимог Світової організації торгівлі. Дуже багато наші депутати мають інших турбот. Якщо Україна не стане членом СОТ у першому кварталі 2004 року, втрати нашої країни вимірюватимуться не тільки грошима, а й приниженням від умов торгівлі на зовнішніх ринках.