Рахунок чи розрахунок?

Піти на матч збірної було для львів’ян питанням престижу, тому майже вся центральна трибуна, в тому числі і ложа преси, була зайнята солідними мужчинами у компанії рідних і близьких. Журналісти не ображалися. Вони принаймні почули гімни Вірменії та України, які не потрапили до телетрансляції. Поки сорок тисяч людей співали Національний Гімн, а стадіон ряснів синьо-жовтими прапорами, по телевізору йшла реклама. Хто сказав, що Батьківщина не продається?

Окрім згаданої теленакладки, все інше було на найвищому рівні. Кілька тисяч безбілетників, які прорвалися-таки правдами і неправдами на територію стадіону й обліпили сектори, створювали атмосферу старих років, коли міліція і не думала застосовувати до футбольних уболівальників силу. Бо і міліція у Львові вболівала за Україну.

В атмосфері очікування футбольного свята керівники національної футбольної федерації на чолі з Григорієм Суркісом провели низку зустрічей з футбольною громадськістю Львівщини, знайшовши час і для школярів, і для ветеранів футболу. Були призи і подарунки, були побажання, був хороший настрій очікування великого футболу. Однак у всій цій атмосфері навколо футболу було і те, що викликало занепокоєння. А саме — про результат гри з Вірменією святково вбраний до футболу Львів не говорив ані слова. Говорили про Андрія Шевченка і Олега Лужного, обговорювали шанси наших у наступній грі з греками. Перемога ж над вірменами вважалася вже досягнутою. Впевненість у цьому проглядалася не тільки серед уболівальників на львівських вулицях, а й у наших тренерів і футболістів. Подумки всі були вже у Греції, де нам слід було не програти аби забезпечити собі друге місце у групі.

Безтурботний настрій не полишав усіх і тоді, коли вже почалася гра. Ніби це мав бути не офіційний матч, а урочистий показ львівській публіці футбольних зірок України. А що? Вірменам ніби вже нічого не було треба, досить, що вони відібрали торік у нас два очки в Єревані… Тим більшим шоком стала гра, на яку почали-таки дивитись тисячі глядачів, намилувавшись теплою погодою, живим Шевченком і один одним. Гравці у жовтих футболках із тризубом на грудях ніби чекали разом із публікою, що суперники злякаються авторитета Шевченка і заб’ють самі собі.

Однак спочатку про тих, кому Леонід Буряк довірив вийти на гру. Ворота захищав Шутков, у захисті грали Лужний, Федоров, Попов і Несмачний, середню лінію складали Горшков і дебютант ігор такого рівня Закарлюка. Чотири форварди: Воробей, Воронін, Шевченко і Ребров — не були всі разом попереду, але користі від них попервах не було ніде.

Технічні вірмени одразу захопили ініціативу, окупували центр поля і почали атакувати наші ворота. У контратаці міг забити Воробей, проте він традиційно схибив. А потім настала черга капітана збірної Лужного, який проводив 50-ий матч за національну команду. 35-річний гравець лондонського «Арсеналу» несподівано «організував» одинадцятиметровий у ворота Шуткова, помилившись на рівному місці. Саркісян із «Арсеналу» київського пробив точно — 0:1. Відігрались наші досить швидко, рахунок після подачі кутового зрівняв Горшков. Проте умови гри продовжували диктувати гості.

У другому таймі спочатку той же Саркісян забив точним ударом здалеку, згодом Шевченко зрівняв рахунок з одинадцятиметрового, а потім забив ще один гол після передачі Вороніна. Одразу ж Петросян зробив рахунок 3:3. І вже на доданій арбітром 92-й хвилині Федоров заштовхав-таки переможного м’яча у сітку воріт розгубленого голкіпера вірменів Березовського.

Кому врешті дякувати за перемогу? Збірній Вірменії, яка почала у другому таймі грати в авантюрний футбол, атакуючи великими силами і залишаючи вільні зони у захисті? Німецькому арбітрові, який призначив більш ніж сумнівний пенальті на нашу користь? Фортуні, яка знову посміхнулась нашим у останню мить?

Причини мало не проваленої гри української збірної у переможному матчі з Вірменією будуть ще не один раз проаналізовані. Нелегко робити висновки, не знаючи всієї інформації із табору збірної, яку ніхто не зобов’язаний оприлюднювати. На поверхні ж лежить саме розрахунок. Розрахунок на «розминку» з вірменами перед відповідальною грою з греками. Не вийшло розминки. Модна сорочка Леоніда Буряка в останні секунди гри була мокрішою за футболки гравців. Запланована ніби перемога далася ціною граничного нервового напруження і ще не відомо, які будуть наслідки. Вірменам було легше. Їм не було чого втрачати. Перед ними ніхто не ставить надвисоких завдань, вони грають, як уміють. Виявляться, що зібрана із футболістів заштатних клубів команда може перегравати нашу збірну, над якою у нас стільки працюють, для якої стільки роблять.

І нарешті найнесподіванiше. Греки, яким усі заздалегідь записали поразку у грі з Іспанією в гостях, раптом взяли і виграли 1:0, зламавши всі розрахунки наших «стратегів». Тепер нічия у матчі з Грецією нічого збірній України не гарантує, скоріше навпаки. Зате у разі перемоги українці можуть претендувати на перше місце, яке всі віддали було іспанцям.

Тепер все в наших руках. Три перемоги у матчах, що залишилися, і Україна — учасник європейського фіналу у Португалії! Варто боротися за перше місце!

Досвід показує, що наші хлопці, якщо з ними вміло працювати, можуть перемагати. Приклад — молодіжна збірна України, яка розтрощила у Червонограді своїх вірменських однолітків з рахунком 4:0. Ще торік наша «молодіжка» з великими труднощами здобувала нічиї, а сьогодні команда Павла Яковенка втішає і грою, і результатом. То чому першій команді не взяти прикладу з молодих? А може, і залучити до своїх лав одного- двох виконавців із молодіжної команди?

Завтра в Афінах дуже важлива, якщо не вирішальна для нашої збірної гра з Грецією. Хочеться побажати українським футболістам саме гри. Такої, яку вони вміють показувати. Гри сміливої, атакуючої, без задніх думок і розрахунків. Саме така гра може принести нам бажаний рахунок і омріяну путівку на єврофінал.

Становище команд у нашій відбірковій групі станом на 10 червня:

1. Іспанія — 10 очок (5 ігор)
2. Україна — 9 очок (5 ігор)
3. Греція — 9 очок (5 ігор)
4. Вірменія — 4 очки (5 ігор)
5. Північна Ірландія — 1 очко (4 гри)