Немає контакту

Цікаву інформацію оприлюднила днями прес-служба Рахункової палати України. Перевірка, проведена її аудиторами, показала: якщо розглядати молодих фахівців не як чинник виробництва, а як товар, то глибока криза вітчизняного ринку зайнятості очевидна і у цьому випадку. Виявилося, що держава абсолютно не аналізує кон’юнктуру пропозиції стосовно працевлаштування і готує у вузах фахівців, які після закінчення навчання поповнюють армію дипломованих безробітних. Йдеться, як це на перший погляд не парадоксально, про професії, які користуються безумовним попитом з боку суспільства: економістах (у широкому розумінні), бухгалтерах, інженерах і юристах.

У зв’язку з цим Рахункова палата наводить приклад далеко не найпроблемнішого, з точки зору рівня безробіття, Донецького регіону, де минулого року вищими учбовими закладами було підготовлено 17563 «економісти, комерсанти і підприємці». З них — тільки 2954 особи (16,8%) отримали направлення на роботу і лише «частина влаштувалися самостійно». Рахункову палату у цьому випадку хвилює той факт, що 4892 випускники (27,8%) отримували знання за рахунок державного бюджету. Тобто — наявна не просто відсутність бажаного зв’язку між ринками освітніх послуг і праці. Йдеться про неефективне використання бюджетних коштів «окремими навчальними установами».

Як розповіли кореспонденту «Дня» в Державному центрі зайнятості (на обліку в організаціях такого типу минулого року перебувало 2,8 млн. українських громадян), професії слюсарів, будівельників, монтажників і под. дійсно користуються великим попитом, тоді як юристи і економісти часто не можуть знайти собі роботу. Ті ж будівельники, за зрозумілими причинами, вважають за краще класти цеглу в Польщі, Чехії, Росії, Німеччині та Португалії. Ну не хочуть вони працювати за копійки. Вони — це, як мовиться досвідчені люди, старше покоління. Молодь зараз, зазначають фахівці центру, з претензією. У Києві (найбільш «працевлаштованому» місті України) мало хто за плату меншу, ніж $200—300, прагне працювати. У регіонах планка нижча — $100—150. І це, відверто кажучи, нормально.

Ненормально те, що заробітна плата у держслужбовців в Україні низька. І має рацію в цьому випадку радник Президента Елла Лібанова: «Непогано було б ввести розподіл для тих, хто навчається за рахунок бюджету. Неправильно, коли людина отримала вищу педагогічну освіту, а потім пішла працювати у фірму секретарем». Однак як це зробити, коли все менше молоді прагне працювати у держсекторі взагалі і у школах зокрема?

Є й ще один бік проблеми. Визначити реальний рівень зайнятості населення в Україні досі ніхто не спроможний. За інформацією Міністерства праці і соціальної політики, торік в країні було близько 5,6 млн. безробітних. Це офіційно. А скільки тих, хто працював неповний робочий день, перебував у вимушених відпусках або просто не отримував зарплати (а значить — не працював)? Як тоді, незрозуміло, оцінити реальну потребу країни у фахівцях? Як налагодити зв’язок між ринками праці та освіти?

Краще, що може зараз робити молода людина, — це покладатися на власні сили. Часи патерналізму в Україні минули і, судячи з усього, не скоро відродяться на якісно новому рівні соціальних гарантій. Дуже важливо самому відчувати зв’язок між попитом і пропозицією на окремі спеціальності. Висококласних професіоналів не так багато, щоб можна було впевнено говорити про перенасичення ринку праці. Принаймні більшість керівників з різних сфер діяльності у числі головних проблем називають кадровий голод.