Коментар

Євген ГОЛОВАХА: «Епідемія деструктивності йде на спад...»

У відгуках, які надіслали львівські студентки, найважливiше не те, погоджуються вони чи не погоджуються з тим, що «феномен аморальності» набув масового характеру, про що йшлося у тій розмові в редакції «Дня». Швидше, дискусія лежить дещо в іншій площині: для молодих людей узагалі не прийнятна ситуація, в якій суспільство ділиться на «аморальних лідерів» та «моральних аутсайдерів». У разі активного неприйняття моєї позиції ідеї про формування «аморальної більшості» протиставлено два основнi аргументи. Перший — цілком резонний — про те, що люди за часів радянської влади були аморальнішими, ніж сьогодні, з тією лише різницею, що нині про це можна відкрито говорити і вивчати це явище. Я, в принципі, погоджуюся з цією думкою. Але хочу зауважити, що та аморальність мала більше соціально-політичний характер, а на побутовому рівні люди могли бути впевнені, що хоч би у своєму соціальному мікросередовищі вони можуть виявляти порядність, чесність, чуйність. А тепер навіть на рівні мікросередовища наші співгромадяни констатують у більшості відсутність цих якостей, — в цьому сенсі, власне, і сталася революція. Нинішня аморальність має дещо інший характер, її навряд чи варто безпосередньо порівнювати з тією, хоч коріння її (я знову ж погоджуюся з автором одного з висловлювань) походить саме звідти — з радянської дійсності. Під час першої революції — Жовтневої — було зруйновано одну складову моралі, у результаті другої, яка відбулася 11 років тому, — іншу.

Тепер щодо другого аргументу — релігійність. Я у своїх дослідженнях намагався показати, що релігійність наших співгромадян має часто формальний характер. Для львів’ян аргументом на користь моральності суспільства може слугувати приїзд Папи Римського, коли мільйони людей зі сльозами на очах зустрічали Папу як певний символ високих релігійних почуттів. Але історичний досвід показує, що подібні зустрічі релігійних ієрархів далеко не завжди були показниками високої моральності суспільства. І навіть здатність людини плакати при зустрічі з тим, що їй видається піднесеним, часто вживається з аморальністю. Багато катів плакали під час виконання зворушливої музики чи від співчуття видуманим персонажам книг, при цьому поводячись абсолютно жорстоко і аморально з реальними конкретними людьми. Це дуже добре ілюструє прекрасний фільм Романа Поланські «Дівчина і смерть», де кат мордував свою жертву, слухаючи прекрасну витончену музику Шуберта. Тому я не можу погодитися з тим, що зовнішні вияви релігійності, навіть екзальтованої, свідчать про високу моральність людей.

Є ще один дуже цікавий, я би навіть сказав — сильний аргумент у відгуку Оксани Балiцької. Вона пише: «А от узагальнення Євгена Головахи — сумнівні та суперечливі, як і соціологія загалом, до якої суспільство, чи принаймні та його частина, яка вдається до аналізу та порівняння, ставиться з підозрою». Сформульовано красиво, фразу побудовано за правилами риторики, що для майбутнього журналіста дуже добре. Але я думаю, що з підозрою до соціології ставиться якраз інша частина суспільства — та, яка не схильна вдаватися до аналізів та порівнянь. Наприклад, люди, наділені владою, намагаючись аналізувати ситуацію, часто приходили до невтішних для них висновків. Тоді доводилося б визнавати і провали в діяльності, і недостатню популярність їхніх особистостей. А люди, схильні до рефлексії й аналізу, цілком готові визнати, що соціологія є просто систематизованим способом відображення дуже важливих процесів у суспільстві. Адже я на підставі свого аналізу не звинувачую людей у тому, що вони аморальні. Я лише констатую, що люди самі вважають більшість оточуючих аморальними. І я взагалі можу навіть посперечатися з такою думкою більшості.

Але, крім критики, студентки також пропонують і способи виходу з даної ситуації,серед них i дуже цікаві. Мені вони здавалися дуже простими — потрібно чесно працювати, робити свою справу, чесно ставитися до людей. Загалом, це правильний рецепт, хоч і дещо утопічний. Я не випадково закінчував нашу розмову в редакції «Дня» на оптимістичній ноті. Те, що більшість зберігає повагу до професіоналізму і професійних цінностей, — це хороший сигнал для подолання кризи. Тому що професіоналізм — це і є здатність чесно робити свою справу. Адже професіонал не тому діє відповідно до професійних норм і правил, що він морально вищий, ніж людина, яка не має професії, — він просто інакше не може діяти, професійні навички не дозволяють, він, загалом, без них і діяти не може. Якби модель реалізації професіоналізму в суспільстві перемогла, то й побутова мораль поступово відновилася б. Оскільки сформувалася б, можливо, інша система відносин. Адже мораль і постраждала частково від того, що професіоналізм у період найбільш гострого перехідного періоду був схильний до сильніших ударів.

Мені також дуже сподобалася думка про те, що суспільство переходить епідеміологічний поріг неусвідомленості своїх цілей і засобів, з допомогою яких ці цілі можна реалізовувати. Це дуже хороша аналогія — з епідеміологічним порогом. Я також люблю користуватися схожою — «критична маса». Досвід наших останніх досліджень показує, що все-таки критичну точку падіння самопочуття, своєї соціальної непотрібності, повної дезадаптації ми вже перейшли. І останні два-три роки відбувається поступовий підйом. Звідси — збіг з ідеєю переходу епідеміологічного порога. Тобто епідемія деструктивності, яка цілком природно охопила суспільство внаслідок зламу всіх основних інституційних структур, пішла на спад. Другим етапом цього, якщо використовувати мою термінологію, буде накопичення критичної маси насамперед професіонально підготовлених людей. Мораль відновиться в останню чергу, оскільки її падіння було похідним. Тому я цілком солідарний із думкою про проходження епідеміологічного порога — поступово у людей формується усвідомлення того, куди йдемо і як йдемо.

Є в цих відгуках і ще один винятково позитивний момент. Видно, що ця проблема зачепила молодь. Їм неприємно чути, що вони живуть в аморальному суспільстві. А будь-яке неприємне почуття — це передумова до перевлаштування. Адже коли людині добре і приємно, вона нічого змінювати не хоче. Тому те, що я своїми висновками викликав у деяких майбутніх журналісток дискомфорт, — добре. Вони щось робитимуть для того, щоб цей дискомфорт зменшити.