Що чекає на нового голову Фонду держмайна?

— Після прийняття вашої відставки чи плануєте ви залишитися працювати у Фонді на якійсь іншій посаді?

— Чітких планів залишатися в Фонді у мене немає. Для цього потрібні певні умови. По-перше, потрібно знати, хто голова, чи захоче цього голова і чи влаштує це мене. Один із можливих варіантів — це робота у Фонді на посаді заступника, який веде роботу виключно з парламентом. Зараз вводяться такі посади в міністерствах і називаються парламентські секретарі. Але з Президентом ми цю тему практично не обговорювали.

— В чому все-таки реальна причина того, що ви залишаєте пост голови ФДМ? Очевидно, в нинішній ситуації ви можете бути більш вільним у своїх оцінках.

— На повну свободу оцінок навряд чи я здатний взагалі, навіть виходячи зі свого характеру. Думаю, що всі, хто за цим стежив, самі все розуміють не гірше мене. Можна стосовно людини, яка п’ять останніх років очолювала Фонд, знайти все, щоб її відправити у відставку. Є три пункти в постанові Кабміну про оцінку роботи ФДМ, які я можу розбити за 5 хвилин. Але з’являться ще 10 пунктів. Можна знайти 100 претензій, було б бажання.

— Все ж таки поясніть, що сталося?

— Думаю, просто минув час, коли був потрібен голова Фонду, рівновіддалений і рівнонаближений до всіх промислово фінансових груп. Я старався цей нейтралітет тримати та орієнтуватися виключно на Президента. Не подумайте, що я все робив тільки за його вказівками, це не так. Просто, якщо у мене виникали питання, кого підтримати, а кого ні, то головним для мене був аргумент Президента. Я до нього звертався і радився. Він був арбітром. Зараз ситуація, напевно, змінилася.

— Ви хочете сказати, що при новому керівникові виросте ризик «цільової приватизації»?

— Я не думаю, що такий ризик збільшиться. Просто є коаліційний уряд, там представлені всі групи, і вважають, що у Фонді також повинен бути представник якоїсь групи. Це буде доцільнiше для когось. Наскільки це доцільно для Президента, я не беруся судити, це буде видно з кандидатури, яку буде подано на голосування до Верховної Ради. А кандидатури ці обговорюються і самою пресою асоціюються з певними групами впливу. Можливо, для якогось балансу політичних інтересів це і потрібно. Може, я цей баланс порушував. Це все політика, з якою потрібно рахуватися.

— Чи може, на ваш погляд, виникнути ситуація, в якій головного продавця держмайна призначать великі покупці? Політико-фінансові групи просто сформулюють певні умови, і вибрана людина буде їх виконувати?

— Щоб фінансові групи, представлені в парламенті, узгодили якісь єдині умови — мені це здається взагалі неймовірним. Їхнi інтереси з більшості об’єктів не співпадають і не співпадуть ніколи. Був період у моїй роботі, коли мені вдавалося саджати всіх учасників процесу за стіл переговорів і вдавалося домовлятися, щоб не влаштовувати ті війни, які йдуть зараз. Це не кращий варіант для дорогого продажу, але кращий варіант для політичної стабільності процесу. Я думаю, що у мене таких можливостей останнім часом вже немає.

У найближчі півтора тижні найбільші політико- фінансові групи країни визначаться з кандидатурою на пост голови Фонду держмайна. Президент передав до парламенту подання на Михайла Чечетова, нинішнього першого заступника голови ФДМ. Тепер слово за парламентом, де Чечетов повинен зібрати 226 голосів «за». Деякі фракції, за якими стоять могутні корпорації, вже заявили про підтримку президентської кандидатури, зокрема, «Демократичні ініціативи» і «Партія Регіонів». З іншими фракціями Михайлу Чечетову, схоже, доведеться провести закриті переговори. Не секрет, що різні регіональні фінансові групи агресивно налаштовані поглинати державне майно. Умови такого поглинання, можливо, і стануть предметом політичних консультацій.

Складність ситуації в тому, що інтереси парламентських груп вельми часто перетинаються на одних і тих же високодохідних підприємствах. А це означає, що Михайловi Чечетову буде вельми непросто дотримати політичний баланс. Опозиційні фракції дуже насторожено сприйняли кандидатуру Чечетова, оскільки він у них асоціюється з донецькою політико-фінансовою групою. Саме такі асоціації, на сьогоднішній день, є найслабшим місцем першого заступника голови ФДМ.

Перед тим, як кандидатуру Михайла Чечетова буде винесено на голосування Верховної Ради, прощальний звіт депутатам представить Олександр Бондар, який іде у відставку. Зробити це йому порекомендував Президент, щоб зняти всі політичні питання, що нагромадилися у парламенту. Про складний, а іноді й парадоксальний період, який зараз переживає ФДМ і вся українська приватизація, Олександр Бондар розповів у інтерв’ю «Дню». Фактично не обтяжений посадою, Бондар був розкутiший, ніж звичайно. І не тому, що я ослаб, а тому, що вони дуже сильно піднялися. Вони вже просто не зважають на такі фігури, як я, і вмовити їх я вже не в змозі.

— А хто ж може умовити?

— Умовити їх може або Президент, або прем’єр-міністр, або новий сильний голова Фонду, який примусить їх із собою рахуватися. Але так, щоб вони всі самі зібралися і визначилися щодо однієї кандидатури, вдаючи, що всі задоволені — таке просто неможливе. Це, звичайно, ненормально, але це єдина можлива ситуація в нашому середовищі. Можна говорити про прозорість приватизації, про відкритий продаж на біржі, але суди можуть все що завгодно поламати і перевернути з ніг на голову. І сюди часто включаються й інші силові структури. Слід шукати інших механізмів: або примусити всіх об’єктивно і прозоро працювати, що я вважаю зараз нереальним, або якось домовлятися. Але це все теорія. А практично, звичайно, реалізувати це все дуже складно. Значно легше, коли є чітка установка Президента. Не про те, кому продавати, а що взагалі треба продати. Тоді люди знають, що об’єкт буде продано. Такі установки були щодо Миколаївського глиноземного заводу, щодо «Ліносу», і знаходився єдиний реальний покупець, із яким рахувалися всі. Останнім часом такі речі не проходили.

— Тобто ви вважаєте, що ваш наступник для політичної стабільності приватизації повинен орієнтуватися в основному на Президента?

— Мені важко судити, у мене ж думка суб’єктивна. Я вважаю, що все-таки Фонд повинна очолювати навіть більш незалежна людина, ніж я, але все ж таки орієнтована більше на Президента, тому що саме він уособлює державу в цілому. Він справді арбітр, він може приймати якісь рішення, які врівноважують потуги чи бажання різних структур. У принципі, Президент в основному цим і займається і, на мій погляд, досить успішно. Тому за весь час жодна із груп все ж таки не мала такої 100-вiдсоткової переваги. А чи буде спроможна довго і продуктивно працювати людина, яка представляє якусь конкретну групу? Мені це уявляється сумнівним. Можливо, я помиляюсь. Але я би хотів, щоб нова фігура була сильнішою за мене і незалежнiшою. Я все ж таки не був до кінця сильним, щоб повністю протиставити себе всім впливам. Але я дуже часто говорив «ні». Це «ні» говорилося досить серйозним людям, так званим олігархам, і за 5 років я їх примусив із цим рахуватися. Це не говорить про те, що вони були задоволені, з усім погоджувалися, ніяких дій проти мене не робили. Але вони знали: є певні нюанси роботи зі мною як із головою. Вони знали, що є межа, за яку я не можу переступити, але знали, що я можу запропонувати, як треба. Ну і всі знали, що я можу проконсультуватися з Президентом, і якщо Президент скаже «ні», то це буде «ні».

— Тобто ваша відставка багато в чому пов’язана із втратою «активного контакту» з великими українськими покупцями держмайна?

— У мене з усіма керівниками фінансово-промислових груп, які брали участь у приватизації, залишилися гарні стосунки. Просто Президент останнім часом відійшов від питань приватизації. Він не брав на себе вирішення якихось питань. І як наслідок, у цьому середовищі пішов такий розбрат. А я не та фігура, щоб там відновити стабільність. Не тому, що у мене з ними погані стосунки, а тому, що для багатьох iз них я просто Саша. Тобто я не та фігура, з якою їм треба рахуватися і поважати. Багато хто з них із прем’єром не рахується, не те, щоб iз головою Фонду. Тому новому голові Фонду буде дуже потрібна підтримка прем’єр-міністра і Президента, щоб піддавлювати на них і примушувати робити якісь речі цивілізованiше. Тому що, наприклад, нинішні розбирання щодо ряду об’єктів, просто в принципі ненормальні. Не повинні вони супроводжуватися таким могутнім PR-ом у пресі. Це серйозно відлякує іноземних інвесторів, а вони й так не дуже сюди рвуться. Дивлячись на все це з боку, вони думають: «Що там взагалі у цій країні робиться, що з ними взагалі можна робити?». Коли по «Балцему» був скандал, швейцарці були проти одного з наших крупних банкiв, я ще дивувався з цих швейцарцiв, що вони намагаються щось комусь довести і щось зробити. Але у них теж до певного моменту дійшло, а потім вони плюнули й пішли, й сказали все, що про нас думають.

— Що може зробити ФДМ, щоб уникнути публічних конфліктів різних, скажімо так, інвестиційних груп навколо всіх більш-менш привабливих об’єктів?

— Якщо покупці не захочуть цивілізованого прозорого процесу приватизації, то Фонд нічого зробити не зможе. Вони на сьогоднішній день цього не хочуть. Це видно з усієї їхньої поведінки. Умови конкурсу щодо того чи іншого об’єкту виникають, тому що хтось цього хоче. Якщо хтось не хоче таких умов, він повинен себе поводити по-іншому. А зараз у мене складається думка, що ці групи хочуть остаточно між собою з’ясувати вiдносини, довести, хто правий, хто винен, і хто сильніший на якомусь рівні. І весь продаж просто ліквідується. Щоразу хтось намагається проштовхнути, а хто — поламати. Це йде з конкурсу в конкурс, і вихід із цього не можна передбачити ні у нормативних документах, ні в судових. Це справа виключно відносин фінансових структур між собою.

— Але йдеться про структури, які мають своїх представників у владі. Судячи з усього, ви не змогли з ними домовитися. Що ви з цього приводу порадите своєму наступнику?

— Дійсно, це дуже важливо. Умови конкурсів iз різних об’єктів проходять візування всіх міністрів, затверджуються в Кабміні. Але весь бруд і все напруження йдуть на Фонд, а Кабінет Міністрів взагалі збоку. Він абсолютно не цікавиться цим процесом. Мовляв, там вони знову щось наробили, і нехай розбираються. Та один Фонд точно не розбереться, тому що вагові категорії абсолютно різні. У них є можливість апелювати не тільки до судів, але й до преси. До того ж, у них є можливість апелювати до керівництва, включаючи Президента. А Фонд уже потім намагається це все розгребти. Здавалося б, який сенс ставити нового голову, щоб у нього почалися ті ж проблеми. Але мені чомусь здається, що вони залишаться. Я вже зазделегідь знаю, хто з ким буде у сварці з приводу якого об’єкта, тому що знаю історію попередніх відносин. Суди між обмеженим колом учасників приватизації тягнуться по два роки. Хтось один поженеться за якимось об’єктом, інші кидаються його доганяти. Але не для того, щоб купити, а щоб досягнути якихось поступок, і, скажімо так, провести взаємозаліки: «ти нам те зробиш, ми тобі те». А Фонд виступає як хлопчик для биття, якого «мотузять», отримуючи моральне задоволення.

— Вам не здається, що проблеми приватизації носять не тільки політичний характер? Може, проблемою є і якість роботи ФДМ?

— Я вважаю, що завданням наступного голови Фонду повинно стати збереження потенціалу сильного колективу, в якому я зараз працюю. Цей колектив готовий виконати будь-яке завдання, яке поставить новий голова. Багато хто пропрацював із чотирма головами, і буде якісно виконувати те завдання, яке перед ними поставлять. Але тут треба розуміти ще й ситуацію, в якій опиниться новий голова Фонду. На нього зваляться корпоративні права держави, а це півтори тисячі об’єктів, і майбутні вибори Президента. Політична ситуація буде тільки посилюватися. Вся ця плутанина також буде мати підготовчий етап у приватизації. Кожен буде намагатися щось встигнути. І ніякі мораторії цього не зупинять. Тому що у кожної фінансової структури в голові свій президент після 2004 року, і приватизація стане заручником цих процесів. Крім того, багато фінансових структур розглядають приватизацію як фінансовий базис під майбутні президентські вибори.

— Зміна керівника Фонду допоможе чи зашкодить прийняттю програми приватизації парламентом?

— Програма приватизації для Фонду на сьогоднішній день — це найголовніше. Тим більше, що вона на 6 років. Але я не думаю, що новий голова буде щось змінювати в програмі приватизації. Тому що вона все ж таки вже затверджена Кабміном. Інша справа, чи зможе цей новий керівник настояти на позиціях програми. Тому що депутати, я маю з ними досвід роботи з 94-го року, дуже суб’єктивні у своїх оцінках. Вони можуть ставитися до документа в залежності від того, хто його представляє. Можуть самі депутати багато позицій програми змінити. Якщо для мене, хто цей документ вистраждав, багато речей є принциповими, для нової людини це може бути не так принципово.