Ведмежа послуга

Скандали останнім часом, схоже, переслідують Львівщину мало не щотижня. То вийде неприємний конфуз із адміністративно-авральним «переселенням» стародавніх ікон Вірменської церкви в непристосоване для їхнього зберігання нове фондосховище Національного музею, і вони почнуть руйнуватися... То чиновники від культури заборонять показ на сцені Театру опери та балету ім. Соломиї Крушельницької нової вистави відомого режисера і колишнього львів’янина Романа Віктюка «Давай займемося сексом!!!», і Львів вкотре «прославиться». То не пустять журналістів на Великий королівський бал у тому ж таки оперному театрі, і знову ж таки здійметься велика буча... Так чи інакше, але всі ці скандали в тій чи іншій мірі стосуються спроможності влади запобігати подібним випадкам, її безпорадності і того, що називається «після бійки руками не машуть».

І ось свіжий скандальний випадок, який торкнувся влади вже безпосередньо. Виник він під час засідання чергової сесії Львівської облради, коли було оприлюднено доповідну записку про соціально-економічну ситуацію в регіоні, яку обласна держадміністрація начебто підготувала для Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів України. Зазначений документ містить в собі нібито річний звіт про діяльность адміністрації. Зокрема, в ньому йдеться про те, що було зроблено у 2002 році для того, аби на Львівщині підстав для невдоволення владою було менше. І все б нічого (подібні ж бо папери пишуться для «центру» ще з часів радянського режиму), якби не впадав у вічі не зовсім коректний тон цього документа. Наприклад, обласні організації НРУ, УНР, ПРП, КУН, УРП у доповідній записці принизниво названо «так званими націонал-патріотичними партіями», що, звісно, не могло не обурити тутешніх членів цих партій. Досить принизливий кивок зроблено в документі і на адресу зверхника обласних депутатів, мовляв, «...керівництво облдержадміністрації постійно працює з головою облради Михайлом Сендаком, якого вдається утримати в полі нормальної неопозиційної діяльності». Коли пан Сендак прочув таке про себе, то лише розвів руками.

Те ж саме хочеться зробити, коли читаєш: «...Система контрпропагандистських заходів, застосованих облдержадміністрацією, вплинула на коло учасників акції «Повстань, Україно!», їхнє число стрімко зменшилось з кількох тисяч до кількох сотень учасників. Це дало підстави звести цю акцію до рівня природної маргіналізованості». Можна, звичайно, по- різному ставитись до названої акції. Але говорити про «природну маргіналізованость» – просто не відповідає дійсності.

Не жалують у документі й представників блоку «Наша Україна», до яких у Галичині, як відомо, ставляться прихільно. Та попри це і всупереч реальній дійсності, в записці констатується, що «на сьогодні чітко окреслилася тенденція до поступової втрати позицій цього блоку в політичному житті області. Сталося це, звісно, «завдяки активній роботі керівництва облдержадміністрації». Але Ющенко з «Нашою Україною» мають на Львівщині велику електоральну популярність. Більше того, соціологічні опитування, які останнім часом провела, зокрема, Соціологічна лабораторія Львівського Національного університету ім. І. Франка, свідчать, що у випадку, коли б найближчим часом відбулися президентські вибори, «галицький улюбленець» на Львівщині не програв би. Так що обласна влада, стверджуючи, що він нібито вже поза грою, просто видає бажане за дійсність.

Згадано в документі також про ЗМІ: «...сьогодні облдержадміністрація не має жодного власного видання, і в таких умовах доводиться надзвичайно активно працювати для переорієнтації незалежних ЗМІ та журналістів». Отже, і нашого брата, виявляється, намагаються переорієнтувати. Щоправда, поки що не відомі факти, коли б місцеві газети, змінивши традиційно демократичну орієнтацію, дружно співали владі осанну. Тобто автори доповідної записки і цього разу, як і в багатьох інших, схоже, відверто лукавлять, чим, безумовно, вводять в оману свого адресата. Нещирі воні та неправдиві і тоді, коли стверджують, що, «підсумовуючи аналіз факторів, які в різний спосіб впливали на динаміку соціально-політичного процесу в області, можна відмітити, що у 2002 році суттєво зріс ступінь довіри населення до органів виконавчої влади».

Однак вивчення громадської думки свідчить, що цей самий ступінь довіри залишається на низькому рівні. Пригадаймо, наприклад, підсумки парламентських віборів 2002 року: блок «За Єдину Україну» набрав в області лише трохи більше трьох відсотків голосів. Згадаймо і «скнилівську трагедію» та те, як відразу після неї місцева влада намагалася дистанціюватися від організації та проведення авіашоу. Мовляв, ми до цього ніякого відношення не маємо. Фарисейство ж, тим більше за умов трагедії, народом не забувається і не прощається.

Словом, коли обласний депутатський корпус почув озвучені народним депутатом Ярославом Кендзьором витяги з доповідної записки, то, звичайно, зал вибухнув обуренням. Цікаво, що документ заслуховувався та коментувався в присутності голови Львівської облдержадміністрацїі Мирона Янківа. Проте він на почуте ні пари з вуст не випустив. Цікаво також, яким чином потрапив цей документ на засідання депутатської сесії. Версії щодо джерел витоку немало, але ясно одне: до депутатів він потрапив невипадково — хтось дуже хоче завдати по політичній репутації обласної виконавчої влади і конкретно Мирона Янківа якщо, так би мовити, не смертельного, то дуже болючого і дошкульного удару.

Однак, попри вперте мовчання губернатора, джерела в Львівській облдержадміністрації не схильні драматизувати ситуацію. Дійсно, якщо вона отримає продовження, то невдовзі стане зрозуміло, хто насправді за нею стоїть і чого добивався.