Олександр ВОЛКОВ: Після висунення кандидатів у президенти про політичну реформу можна забути

Точка зору народного депутата Олександра Волкова — нині члена фракції СДПУ(О), завжди відрізнялася відвертістю. Виправдав Олександр Михайлович сподівання й цього разу, коли кореспондент «Дня» звернувся до нього з пропозицією прокоментувати внутрішньопарламентську ситуацію після новорічних свят.

— В останні сесійні дні минулого року у внутрішньопарламентскій розстановці сил сталося чимало змін. Спочатку більшість «конфіскувала» комітети у меншості, потім частина більшості підтримала позицію меншості щодо скасування попереднього рішення. Після цього лідер вашої фракції Леонід Кравчук заявив, що внаслідок цього більшість розвалена. На думку ж іншого представника СДПУ(О) Нестора Шуфрича, більшість є, і голосування по бюджету засвідчило, що до неї приєдналися ще три фракції — «Наша Україна», БЮТ та СПУ. Як ви оцінюєте стан парламентської більшості, — вона існує як реальний суб’єкт, чи лише умовно?

— На жаль, моя вереснева оцінка більшості залишається актуальною. Тоді я сказав: більшості нема, вона є тільки на папері. Нараховувалося в той момент 231 голос. Якщо хтось стверджує, що сьогодні є більшість, нехай покаже хоч одне ефективне голосування з політичних питань. Нічого подібного ми ще не спостерігали. У вересні минулого року я сказав — хлопці, без Ющенка нічого не буде. Так воно й вийшло. Я дуже радий, що перші люди нашої держави це нарешті зрозуміли і все-таки об’єднали зусилля з «Нашою Україною». Але ті три сотні з лишком голосів, які ми одержали при голосуванні по бюджету та деяких інших питаннях, не є більшістю, — це ситуативне об’єднання. Воно проіснує до початку висунення кандидатів у президенти. А тоді розпадеться на певні коаліції, одна з яких буде підтримувати Віктора Ющенка, друга — Петра Симоненка, третя — Олександра Мороза, четверта — Юлію Тимошенко. Можливо, певна коаліція буде навколо Володимира Литвина. Не виключено, що й Віктор Медведчук піде на вибори, хоча для мене це ще не факт. Якщо піде, звичайно, потужна коаліція буде і навколо нього. Можуть бути й інші кандидати зі своїми коаліціями. Тобто скоро парламент чітко розіб’ється на кола за політичними інтересами.

— Нинішня більшість, або те, що нею іменується, приймає керовані з єдиного центру рішення?

— Ні. Оскільки в більшості немає єдиного центру. Щоб щось вирішити, лідерам фракцій треба збиратися і домовлятися.

— Більшості потрібен постійний координатор, чи його функції можуть виконувати по черзі лідери всіх фракцій?

— Це повинна бути дуже сильна фігура, грамотний політик. Кращого координатора, аніж Олександр Карпов, я не бачив і на сьогодні в парламенті не бачу.

— Ви вважаєте необхідним повернення його на цю роль?

— Так. У всякому разі, в нього є те, чого нема у багатьох інших можливих кандидатур. А саме — у Олександра Карпова відсутні зайві амбіції, і його чудово сприймають якщо не всі, то, принаймні, більшість.

— Перед новим роком Леонід Кравчук сказав, що тактикою вашої фракції найближчим часом буде «вільне плавання». Як сьогодні?

— Так і є. Ви ж бачите, що мене ніхто не може примусити голосувати. Це правильна позиція, тому що депутати — не стадо баранів. Сьогодні народним обранцям треба дати можливість самостійно приймати рішення.

— Що зараз необхідно зробити для зміцнення більшості?

— Домовитися між собою.

— У межах більшості, чи між більшістю та меншістю?

— Треба спочатку домовитися у межах більшості і в основному з політичних питань. Але одразу скажу — це буде дуже і дуже складно. Тому що у більшості є декілька своїх лідерів, кандидатів на посаду президента України.

— Чи вважаєте ви за необхідне продовжувати контакти з меншістю, зокрема, з «Нашою Україною?»

— Безумовно. Сьогодні це потрібно, як ніколи. 24 серпня 2002 року Президент України Леонід Кучма висунув ідею політичної реформи. Він готовий поділитися деякими своїми повноваженнями на користь парламенту. Зараз у нас якраз той унікальний момент, коли політичну реформу можна втілити в життя. Бо поки що ніхто ще прямо не заявив, що він прагне в президенти, і сьогодні в парламенті необхідна для зміни Конституції кількість голосів, хоч ситуативно, але існує. Тому нині слід порушити ці питання, обговорити їх і на найближчій сесії проголосувати. Почнеться висунення кандидатів — буде пізно.

— Дехто з меншості заявив про наміри домогтися переголосування рішення про призначення глави НБУ. Як ви ставитеся до такої ідеї?

— Дуже просто. Якщо не можеш закінчувати, не треба починати. Якщо вже переголосували, скасували одне питання, то варто лише опозиції натиснути — переголосують й друге.

— Після баталій, що відбулися у парламенті в грудні минулого року, багато хто заговорив про необхідність введення парламентської поліції. Що ви думаєте з цього приводу?

— Я підтримую. Ми всі були свідками того, що в президії чинився «бєзпрєдєл». З боку лівих постійно провокувалися бійки. Мене, мої дії в ті дні, можливо, хтось не зовсім правильно зрозумів. Хочу сказати, що я тоді захищав Володимира Литвина не просто як людину. Я захищав спікера. Ми повинні бути цивілізованими людьми, дотримуватися елементарних норм людських взаємовідносин. Якщо ми до того ж ще й демократами себе називаємо. Коли є заперечення, давайте говорити про них, але в рамках Конституції, законів та порядності, як люди, а не як звірі. Мені дуже прикро, що я виявився єдиним, хто заступився за голову Верховної Ради. Більшість тоді сиділа і з кривою посмішкою на устах лише спостерігала, що там відбувається. В Росії, до речі, вже введена така інституція, як парламентська поліція.

— Як би ви охарактеризували відносини вашої фракції зі спікером Володимиром Литвином?

— Це нормальні, робочі відносини. Депутати ходять до нього радитися.

— Пройшла інформація, нібито об’єднані соціал-демократи налаштувалися його у відставку відправляти, наче вже й підписи збирали...

— Давайте не будемо користуватися чутками та плітками. Якби збирали підписи, як член фракції СДПУ(О) я теж про це мав би знати. Документа з такими підписами я навіть не бачив. Так само, як в очі я не бачив документ з підписами за відставку Генпрокурора Святослава Піскуна.

— Повернімося ще раз до питання про президентські вибори. На думку багатьох аналітиків, єдиний справжній шанс на перемогу для партії влади — узгодження одного спільного кандидата. Із сказаного вами вище випливає, що кандидатів буде кілька. То чи можливо все ж висунення єдиного?

— Це нереально.

— Що цьому заважає?

— Звичайні людські амбіції. Що заважало лівим у 1994 чи 1999 році зібратися разом та виставити єдиного кандидата? Нічого, крім амбіцій. Тієї ж Наталії Вітренко, того ж Олександра Мороза, того ж Петра Симоненка. Вони не змогли між собою домовитися. Точно така ж сама сьогодні ситуація в партії влади. Потенційні кандидати знаходяться зараз під певним пресом, а тому поводяться більш-менш стримано. Та ближче до виборів вони «розв’яжуться по повній програмі».

— У лютому уряд Віктора Януковича має представити програму своєї діяльності. Що ви сподіваєтеся в ній побачити?

— У першу чергу — вирішення проблеми виходу із тiєї політичної кризи, яка є сьогодні в парламенті. Звичайно, також хотілося б побачити реальну програму економічного розвитку країни. У 1999 році, коли обирався нинішній Президент, ним була висунута програма економічного розвитку на десятиріччя. Я хотів би бачити її конкретизацію на найближчі роки.