Різдвяна казка
У якийсь момент увагу господаря привернули аж занадто голосні — навіть для свята — вигуки у дитячій room. Він дискретно вибачився перед гостями і пішов подивитися, як веселиться молоде покоління. Виявилося, що там вирувала запекла бійка всіх із усіма. Гості й господарі (син та дочка пана Ікс) не зуміли мирно поділити між собою подарунки, які дощем сипалися на них з усіх кутків кімнати. Діти тягнули дорогоцінні, виписані з Голландії іграшки в різні боки, кидалися ними як метальним снарядами, ламали і рвали їх на частини у нестямі бою. Затишна, романтична кімната зараз більше нагадувала розворушене вітром звалище, ніж галявину, оточену ялинками. На появу господаря воюючі сторони не звернули жодної уваги; більше того, поки він стовбичив у дверях й роздумував, що робити, в нього вцілило чимало досить важких предметів, серед інших — іграшковий автомат Калашникова у натуральну величину. Видно було, що кожен тут дбав не про те, щоб самому щось отримати, а тільки аби іншим нічого не дісталося. Святковий настрій пана Ікс враз кудись щез — він не те, що розсердився, а якось занудьгував і не захотів ні розбиратися із цими розлюченими дітьми, ні повертатися до заздрих дорослих із фальшивими усмішками.
Ікс залишив дитячу залу і рушив кудись геть довгою анфіладою розкішних кімнат свого дому. Чим далі він iшов, тим менше впізнавав ці будуари, кабінети, салони, оранжереї і тим менше почував себе вдома. «Де я? — думав він. — Що я тут роблю?». І вже не йшов, а біг — далі, далі. І згодом з полегшенням відчув, що навколо все змінилося — навіть повітря, навіть блакитне місячне сяйво, що падало у формі віконця на глиняну підлогу. «Глиняна підлога?! Де я? — ще встиг запитати себе аристократ Ікс, а потім наче закам’янів. Бо стояв він у дверях низенької кімнати з двома малими вікнами, із дощатим столом, накритим дешевою скатертиною, із гілкою пожовклої сосни у тому куті, який колись називали «божницею». Гілку прикрашало кілька різнокольорових паперових стрічок, літак, зроблений із газети, трохи облізла червона скляна кулька, великий надкушений пряник та саморобна, очевидно, зшита Мамою, Снігуронька. А на стільці біля вікна сидів хлопчик, вдягнений у старе пальто «на виріст» (мабуть, обноски старшого брата) і — босий. Він тихо гірко плакав і намагався розморозити своїм подихом (а також — носом) пляму у покритому білим вiзерунком склі — щось його дуже цікавило на вулиці.
«Хто він такий? Що він тут робить? Звідки я його так добре знаю?» — лихоманково думав пан Ікс, стоячи на порозі знайомої і одночасно зовсім, наче навіки, забутої кімнати. Довго, дуже довго він вдивлявся в хлопця, в «ялинку», відчуваючи в роті присмак солодкого, твердого, як камінь, пряника і прислухаючись до загадкових голосів за замерзлим вікном, яке вимальовувалося на підлозі. Зрештою, треба було повертатися — в інший світ. У першій знайомій кімнаті — здається, то був «музей зброї» — пан Ікс витягнув із кишені мобільний телефон і віддав кілька коротких точних розпоряджень; після чого, уникаючи парадних людних зал, вийшов за ворота своєї «хати» (улюблений термін у колі його «друзів»). Там він стояв у темряві, очікуючи, і, вперше за багато років, вдивлявся «у зоряне небо над головою».
Десь через годину біля воріт зупинилася колона вантажівок, очолювана студебекером. Хазяїн «хати» сів на заднє сидіння студебекера — поряд із чоловіком, що тримав на колінах розгорнуту карту міста, і вимогливо спитав: «Нічого не забули?». «Все, як ви сказали, — відповів помічник. — Коробки з подарунками і ласощами на вантажівках, валіза з грошима у мене під ногами, а обслуга — позаду в автобусі». Караван тим часом уже прямував до районів, яких досі не торкалася рука новітньої урбаністичної цивілізації і де непорушно, в оточенні смітників, загазованих магістралей і заржавілих мертвих виробництв, стояли пам’ятники цивілізації попередньої — «хрущовки-трущобки». Так пан Ікс почав здійснювати свою обітницю — не повертатися додому, доки не відвідає із подарунком і привітанням кожен занедбаний дім, під’їзд, квартиру і хоч трохи втішить дітей і старих тих помешкань.
Як ви думаєте, Добрі Люди, через який час зможе повернутися до своєї «хати» цей шляхетний пан?
