Він залишив після себе дуже багато

У суботу Україна прощалася з видатним ученим Миколою Амосовим. До великого конференц-залу Національної академії наук України прийшли тисячі людей. Серед них — і політики, і громадські діячі, і вчені, і просто пацієнти, які завдяки Миколі Михайловичу залишилися живими. У панахиді взяли участь Президент України Леонід Кучма, голова Верховної Ради Володимир Литвин, прем’єр-міністр Віктор Янукович, секретар РНБО Євген Марчук, президент НАНУ Борис Патон, голова Київської міськадміністрації Олександр Омельченко, а також керівники міністерств і відомств, народні депутати.

«День» попросив колег і учнів Миколи Михайловича Амосова розповісти про те, яку роль він зіграв у їхньому житті, і про людські якості великого хірурга і філософа.

Леонід РОЗЕНФЕЛЬД, академік, віце-президент АМНУ:

— Ми втратили велику людину і великого вченого. Дивлячись на нього, завжди думав, що немає нічого у цьому світі, що було б йому непідвладне. Під час його роботи у Брянську, побачивши не завжди якісні рентгенівські знімки, він вирішив робити їх сам. Микола Михайлович був новатором, він любив повторювати, що треба бути не гіршим за кращого. Амосов завжди говорив правду. Так, часом вона була жорстока, і його колегам було важко. Але він вважав, що будь-яка правда краща, ніж брехня. Мені часом навіть здавалося, що він не знав слова «хитрість». Микола Михайлович ніколи не брав подарунків, і це був його принцип, якого він незмінно дотримувався. Скинути броню він дозволяв собі тільки з дочкою. Катя була, напевно, найбільшою любов’ю його життя. З нею він міг бути таким, яким був насправді, — чуйним, ніжним, вразливим і нескінченно добрим.

Зараз у моїй душі відчуття пустоти. Днів десять тому я отримав від нього листа, який зберігатиму до кінця життя і передам своїм наступникам. Микола Михайлович написав: «Льоню, я хворий. В академію прийти, напевно, вже не зможу. Тому прошу тебе зробити... і т. д. Привіт, Амосов». Він відчував, що він незабаром піде, але смерті не боявся. Він залишив після себе дуже багато: учнів, інститут, думки. Ми втратили хірурга, філософа і чудову людину.

Євген ПЕДОЛЕНКО, голова експертної ради ВАК України з хірургічних хвороб:

— Микола Михайлович Амосов був совістю медицини, і не тільки української. Це було неповторне поєднання високих моральних принципів, професіоналізму й інтелігентності. Для мене зустрічі з Миколою Михайловичем завжди були подією. У поглядах Амосова можна порівняти з Ейнштейном — його праці недоступні сучасникам, і лише наступні покоління зможуть гідно їх оцінити. Наприклад, сьогодні ми глибше розуміємо Булгакова і Стругацьких, ніж наші попередники; те саме, впевнений, станеться і з працями Амосова. Це була найяскравіша людина, і ця людина залишила нам безцінну спадщину. Цим вона і відрізняється від інших хірургів — він не обмежувався одномоментним результатом, а сіяв зерно, яке у майбутньому проросте. Я пам’ятаю, як, будучи студентом медінституту, я слухав його лекції, тоді мене вразила його величезна громадянська сміливість. Це була надлюдина, пам’ять про яку буде вічною.

Михайло ЗІНЬКОВСЬКИЙ, член кореспондент АМНУ,голова вченої медичної ради МОЗ:

— Я 43 роки спілкувався з Амосовим. Дуже багато років був не тільки його учнем, а й близьким другом. Більш видатної людини я не зустрічав за все своє довге життя. У Миколи Михайловича була якась особлива аура. Він був згустком енергії, який притягав до себе людей, як метеликів — полум’я. І це незважаючи на те, що він був дуже жорсткою людиною. У Миколи Михайловича були завищені вимоги до себе й інших. Він не боявся говорити про свої недоліки і часто дорікав своїм колегам. Але зверніть увагу, його гнів ЗАВЖДИ був справедливим. Я не пам’ятаю випадку, щоб він безпричинно звинувачував будь-кого у чому- небудь. Якось я спитав Амосова, чому він завжди такий відкритий, адже це досить небезпечно. На що той відповів: «Моя відвертість — це мій захист. Нею я обеззброюю».

Микола Михайлович навчив мене дуже багато чому. Пригадую, як мені, студентові, було страшно бути присутнім при його операції зі штучним кровообігом. У 1960-ті роки я був приголомшений сміливістю, з якою він розрізав величезну аорту. Пізніше я зрозумів, що сміливість приходить із досвідом. Але і до цього дня у моїй свідомості це — людина-герой. Микола Амосов — зірка епохи, його мозок — машина із збирання та переробки інформації. Навіть в останні роки життя він не переставав «копатися» в Інтернеті, купувати нові книги, цікавитися мистецтвом. Він був цілком відданий хірургії, кажучи, що це та професія, де найбільше контрастів почуттів і емоцій. Тільки хірурги бачать людину найбільш щирою і беззахисною. Микола Амосов безперервно боровся за чужі життя. І тому не тільки у врятованих ним серцях житиме пам’ять про нього.