Українська усталеність
Питання стану водних ресурсів, якості питної води, а також природної і техногенної безпеки обговорюють вже не тільки екологи, заглиблені у свою професію. Наприклад, зовсім нещодавно цій темі було присвячене засідання РНБОУ, на якому, напевно, вперше було озвучено реальний стан речей. На противагу запевненням обласних санепідслужб, які в більшості своїй заявляють про те, що питна вода відповідає всім стандартам, з’ясувалося, що в Україні на даний момент не існує водоймищ першої категорії, тобто з чистою водою. А це означає, що не може бути чистою і питна, оскільки наявним технологіям не сила перетворити забруднену природну воду на прозору і безпечну. Крім цього, 25 міст і 375 (42%) сіл не мають централізованих систем каналізацій, що викликає перманентні спалахи вірусного гепатиту А, і додатково, згідно з дослідженнями медичних НДІ, сприяє зростанню серцево-судинних захворювань і поширенню карієсу.
Українське повітря не набагато краще, ніж вода. За період 2001-2002 рр. було зареєстровано 15 надзвичайних ситуацій, пов’язаних з викидами сильнодіючих речовин у повітря. А за станом на січень цього року загальний обсяг накопичених токсичних відходів становив 2,8 млрд. тонн. Місця їх зосередження переважно не відповідають санітарним вимогам, і, відповідно, забруднюють грунти і підземні води.
Враховуючи це, раніше глава апарату РНБОУ професор Василь Шевчук у своїй доповіді акцентував увагу на тому, що ми маємо насамперед говорити не про глобальний, а безпосередньо про національний сталий розвиток. На його думку, Україні варто починати із забезпечення соціальних гарантій і прав громадян, орієнтуючись паралельно на стабільне економічне зростання, економлячи при цьому природні ресурси і розвиваючи екологічну політику. Іншими словами, починати треба з еколого-соціальної перебудови, а не гонитви за валовими показниками.
Проте багато хто з експертів (виключаючи тих, хто стверджує, що сталий розвиток — міф, і відродити біосферу нереально) схильний думати, що діяти треба, виключно орієнтуючись на специфіку країни, оскільки поради наосліп ніколи не давали очікуваних результатів. І тому зарубіжні гості конференції, змальовуючи «свої» стратегії, намагалися лише окреслити моменти, на які варто звернути увагу при розробці Національної стратегії. Наприклад, доктор наук з Польщі Януш Радзеєвський описав місцеві екологічні фонди, які утворилися завдяки обміну певної частини боргових зобов’язань Польщі перед урядами США, Швейцарії, Італії, Швеції і Норвегії. Українські ж учасники конференції, працюючи у секціях «енергетика», «сільське господарство», «вода і санітарія», «виробництво і споживання» і «управління природними ресурсами», сподіваються, що прийдуть до конкретних формулювань, які, це найголовніше, — втілюються в життя. А на сьогоднішній момент вже є рішення РНБОУ, згідно з яким Кабміну доручається розробити «екологічні» закони і удосконалити систему запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру і оперативного на них реагування. А також з наступного року спрямовувати всі гроші за використання водних ресурсів, що надійшли до бюджету, на фінансування програм розвитку водного господарства і поліпшення якості питної води.
