Буш закликає до зміни військової стратегії НАТО,

Президент Сполучених Штатів — особа, за якою і найближчим часом залишатиметься останнє слово у визначенні основних стратегічних напрямів світової політики. Лише його слово буде вирішальним, зокрема, при прийнятті остаточного рішення стосовно того, яких саме країн запросять до вступу до НАТО під час Празького саміту 21— 22 листопада. Беручи до уваги інтерв’ю президента Джорджа Буша радіо «Свобода» і російським виданням напередодні Празького саміту та його чергової зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним, можна передбачити, що однією з цих нових ліній буде проголошення партнерства між Заходом загалом і Росією, де не виключається і можливий вступ Росії до НАТО. У колах, критично налаштованих по відношенню і до Вашингтона, і до Москви цю тенденцію вже назвали «путіноманією» — проте її все ж втілюють на практиці. Можна вважати примітним і те, що підвищену увагу відносинам із Росією приділяє у всіх своїх останніх виступах Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон, і те, що Європейський Союз офіційно визнає Росію своїм головним партнером, і те, що у всіх цих випадках Україну і важливість відносин з нею практично не згадують.

Для Буша сьогодні, напередодні Праги, «провідним питанням є зміна військової стратегії НАТО. Це починається з розуміння того, що Росія — не ворог нам. НАТО більше не потрібно прагнути до запобігання вторгненню до Європи Варшавського пакту. Зрештою, сам Варшавський пакт уже не існує. По суті, повільно, але впевнено він стає частиною НАТО. Нам більше не потрібен такий менталітет, а потрібна військова стратегія, яка буде відповіддю на справжні загрози». Партнерство між НАТО і Росією розвивається, на думку Буша, «дуже конструктивно». Це означає, як вважає президент США, «що нам треба заявити Росії, що НАТО, яке розширилося на ваших кордонах, не є загрозою для вас і вашого майбутнього». І водночас, якщо говорити про перспективи вступу Москви до Альянсу — «час покаже». «З Праги, — сказав Буш, — я поїду до Санкт-Петербурга якраз для того, щоб донести це послання до російського народу. Його значення: навіть після наближення НАТО, яке розширилося до ваших кордонів, особливо в таких чутливих районах, як Балтія, вам нічого побоюватися розширення, ви повинні його вітати, оскільки тепер ви матимете сусідів, які стосовно вас будуть набагато більш миролюбними та які усвідомлюють ваш колосальний потенціал. Для Росії це буде важливо почути».

Президент Буш своїм інтерв’ю підтвердив тезу, висловлену нещодавно у Києві професором Стенфордського університету Коїтом Блейкером, під чиїм керівництвом відбувалося навчання колишнього і нинішнього послів США в Україні та нинішнього радника Буша з питань національної безпеки — парадигмою американської зовнішньої політики стає боротьба з тероризмом. Буш, зокрема, сказав: «в особі Володимира Путіна я придбав хорошого друга в боротьбі проти тероризму. Він, як і я, розуміє, про які ставки йдеться». Президент Буш вказував і на те, що провина, яку намагаються покласти на Путіна через загибель заручників у Москві під час їхнього звільнення, лежить на терористах. І, до речі, на те, що «росіяни дуже допомогли» при прийнятті резолюції Ради Безпеки ООН стосовно Іраку.

Однак можна пригадати, що протягом останнього року критика російської політики зі сторони США практично була відсутня. Як аналогію можна було б навести хрестоматійні приклади того, як свого часу президент США Буш-старший захоплювався Горбачовим і рекомендував українцям у Києві не думати про незалежність від Москви.

Водночас заклик Вашингтона до перегляду військової стратегії НАТО в умовах, коли Росія більше не є ворогом — більш ніж справедливий. Адже після розпаду організації Варшавського договору стало нелегко знайти відповідь на запитання: а навіщо, власне кажучи, існує НАТО, і від кого має намір захищатися Альянс, що розширяється? Як відомо, саме на Празькому саміті оголосять про трансформацію НАТО — від оборонного блоку до механізму забезпечення безпеки. Досягнення такої мети без участі Росії, представники якої все ще ставляться до планів Заходу насторожено, виглядає нереальним. Однак водночас і визнання за Росією — офіційно чи ні — права бути «старшим братом» у регіоні, про що говорять у багатьох пострадянських столицях, також не сприяло б оголошеній Бушем меті.