ПОДВIЙНА ЗАЛЕЖНIСТЬ

Зиновій КУЛИК, шеф-редактор «ПіКу», політолог 1. Так. Більше того, у вашому запитанні є висновок, який ще Міністерство інформації, яке я очолював, робило в 1996—1997 рр. Суть полягає не лише у логічній залежності економічної свободи і свободи слова, але й у особливостях української ситуації. А українська ситуація полягає в тому, що засобами масової інформації (особливо — електронними, особливо — загальнонаціональними телевізійними каналами) мають можливість володіти лише декілька фінансово-політичних груп, які значною мірою заангажовані в політичну підтримку нинішньої влади. Через те залежність журналістів в кінцевому результаті виявляється подвійною. Не лише тому, що вони працюють на неприбуткові ЗМІ (незалежно від якості), тобто — дотаційні і економічно залежать від власника. А й тому, що власник, у свою чергу, залежить від влади, оскільки для того, щоб доплачувати на утримання ЗМІ, в нього повинні бути нормальні стосунки з існуючою владою, зокрема, з податковою адміністрацією, із силовиками і т.д. Кінець кінцем, ця подвійна залежність тисне на журналіста, тисне на коментатора, тисне на тих, хто збирає інформацію і на тих, хто формує. Тому спроби знайти конкретного винуватця в такому тиску, кінець кінцем, призводять до... будь-якого результату. Тому що вся система об’єктивно вибудована так, що іншого в ній бути не може. Інше не виживає. 2. Почнемо з того, що непідцензурних ЗМІ, достатньо вагомих, не існує в будь-якій системі. Тільки формальна відмова від державного інституту цензури, починаючи, скажімо, від країн еталонної демократії і завершуючи «новими демократіями» країн Центральної і Східної Європи, абсолютно не означає, що самого факту цензури не існує. Це означає одне: в країнах, де влада авторитетна, тобто об’єктивно підтримана більшістю народу, їй достатньо не займатись цензурою, а давати рекомендації. Приклад — поведінка американських ЗМІ після 11-го вересня. Президент Сполучених Штатів та Кондолізза Райз рекомендували не робити американським ЗМІ першого, другого, третього. Це навіть не обговорювалося. Тому що всі взяли «під козирок» і виконали. Це є приклад цензури авторитетної влади. У цьому випадку ЗМІ пішли на поводу у влади, боячись незадоволення, так би мовити, «мас громадянського суспільства». Це одна форма цензури, або впливу, іншими словами, демократичної влади на демократичні ЗМІ.

Цілком інша система в країнах, скажімо, від України і далі на схід. У цьому випадку авторитет влади вимірюється цифрами менше 10 %. Через те доводиться протискувати свої ідеї, продавлювати. Або відстоювати на інформаційному ринку свої інтереси, застосовуючи жорсткі адміністративні заходи, в першу чергу, — по відношенню до власників ЗМІ. А вже тоді автоматично... читайте відповідь на перше запитання.

3. Ви розумієте, взагалі поняття «опозиційні ЗМІ» — це такий же абсурд, як «мокра вода» чи «масло масляне». За своєю первинною, генетичною природою ЗМІ повинні бути опозиційними до влади. Через те можна говорити про ЗМІ, які орієнтуються на нинішню владу, або ЗМІ, які підтримують ті політичні сили, які тимчасово знаходяться в опозиції. Я підкреслюю слово «тимчасово». Тому що будь-яка політична опозиція сьогоднішня — це завтрашня влада. А нинішні політичні сили при владі — це завтрашня опозиція. Інакше це не демократія. Так от, у даному випадку ми можемо говорити про певні симпатії ЗМІ. В даному випадку щодо телевізійних та радійних ЗМІ — лише про поодинокі факти. А якщо говорити про друковані ЗМІ, то, скажімо, партійна преса, тобто преса Соціалістичної чи Комуністичної партії, чи орієнтована на партію «Батьківщина», оскільки сьогодні ці сили в опозиції — підтримує опозиційну лінію. Завтра ці сили будуть якоюсь мірою при владі, то тоді ці ЗМІ можна буде назвати привладними (навряд чи вони змінять свої політичні симпатії). Тому про таке поняття як «опозиційні ЗМІ» взагалі не доводиться говорити. Тепер з приводу їх свободи або наявності вільних ЗМІ. Ні ті, ні інші ЗМІ, які живуть за рахунок фінансових вливань певних політичних сил (я кажу «певних», щоб їх не перераховувати), не можуть бути абсолютно вільними. Можна говорити лише, чи збігаються особисті симпатії журналістів з політичними поглядами тих, хто дають матеріальні кошти на здійснення журналістами своїх функціональних обов’язків і фахової діяльності. Тому про свободу ЗМІ, про вільне слово, незалежне від політичних сил, які сьогодні знаходяться при владі, чи в опозиції, можна буде говорити при реальній прибутковості ЗМІ. Тобто, якщо ЗМІ будуть самодостатні в своїй діяльності з фінансової, в першу чергу, точки зору, то тоді можна говорити і про незалежність їхніх політичних поглядів і незаангажованість їхнього політичного аналізу. Знову ж таки весь механізм — дивиться у відповіді на питання номер один.

Гліб КОРНІЛОВ, заступник голови правління ЗАТ «Міжнародний Медіа Центр-СТБ»

1. Ні, не аномалія. Свобода слова в ЗМІ реально не так залежить від економічних відносин. І в надрентабельному, і в глибоко збитковому проекті може бути як власник-диктатор і цензор, так і власник-ліберал чи навіть ярий борець за свободу слова.

2. Цензура, як така, є застарілим, примітивним і неадекватним сьогоднішнім реаліям інструментом. І якщо вважати за аксіому бажання будь-якої влади домагатися позитивного відображення своїх дій у інформпросторі, то цензура може виникати лише внаслідок невисокої кваліфікації відповідних виконавців, які не засвоїли більш просунуті та ефективні прийоми й технології, як, наприклад, у Росії.

3. Схоже на те, що в опозиції практично немає такого уявлення. Єдиний механізм — це грамотне вкладення власних грошей у ЗМІ-проекти, які будуть реально вільними і протиставлятимуться «невільним». Особливо це стосується сфери друкованих ЗМІ, як найменш регульованої державою. Але щось бажання та вміння вкладати не особливо спостерігається. Хоча сьогодні в опозиції, насамперед, у «Нашій Україні», є небідні люди, що знають, як будується бізнес.