Параліч парламенту
Поки у зв’язку з усіма цими подіями можна констатувати одне — робота Верховної Ради на грані паралічу. Так позавчора увечері депутатський корпус, незважаючи ні на що, приступив до розгляду бюджету, учора йому також вдалося в більш-менш робочій обстановці обговорити ряд питань. Та сьогоднішній «голосувальний» день може виявитися безрезультатним, — «четвірка» вирішила не брати участі у голосуванні доти, поки парламент не розгляне питання про політичну ситуацію в країні (нагадаємо, що позавчора за внесення до порядку денного даного питання проголосували усього близько 160 парламентаріїв — фракції КПУ, СПУ, БЮТ та «Наша Україна» в неповному складі).
Однією з причин виокресленої законодавчої кризи можна, думається, назвати склад і структуру нинішнього парламенту. Які, в свою чергу, є наслідком вибраної владою на виборах стратегії — зробити ставку тільки на одну політичну силу, спрямувавши всі зусилля та ресурси на її проходження до парламенту (нехай навіть на збиток іншим, ідеологічно близьким партіям і блокам) і розраховуючи створити на базі провладного блоку керовану парламентську більшість. Сила ця до Ради пройшла, та більшості не створила, а незабаром і взагалі розсипалася на окремі групи зі своїми містечковими інтересами. А загравання деяких із них із фракціями «четвірки» виглядають і зовсім дивно, — як кажуть, «догралися»...
У виниклій ситуації виникає ціла низка запитань. Одне із них — що трапилося з комуністами, які завжди вважалися зручним партнером влади (аж до участі у другому турі президентських виборів як найбільш вигідний суперник)? Чим пояснюється така різка радикалізація? Змичка з ідеологічно чужими КПУ політичними силами вже викликає тривогу всередині партії, — адже так і до розколу недалеко!.. У чому ж все-таки суть подібного компромісу КПУ зі своєю ідеологією?
Ще одне запитання, яке неминуче виникає у тих, хто стежив за розвитком ситуації із захопленням АП, — це позиція екс-глави президентської Адміністрації Володимира Литвина. Усі пам’ятають, яких зусиль коштувало просування Володимира Михайловича на пост спікера та як наполегливо опиралися обранню лідера тоді ще «Єдиної України» опозиційні фракції. І ось учора вночі В. Литвин, прибувши в Адміністрацію Президента, проявив ініціативу зустрітися з главою держави та донести до нього вимоги нічних вартових АП. Як зауважили самі представники опозиції, Литвин «грав роль демократичної людини, дивувався присутності ОМОНу в Адміністрації і розповідав, що під час його перебування на посту голови АП усі депутати могли вільно туди потрапити». Загалом, Литвин, як учора вранці з парламентської трибуни сказав представник фракції Компартії Адам Мартинюк, «зробив усе», щоб зустріч Президента з опозиціонерами відбулася. З одного боку, це добре, що спікер намагається бути миротворцем і допомагає своїм підопічним, незалежно від їхньої політичної орієнтації, але з другого, створюється враження, що глава парламенту обрав лінію м’якого дистанціювання від виконавчої влади.
Запитання третє і, на жаль, не останнє: яку роль у всій цій історії вирішив зіграти Віктор Ющенко? З повстанцями в АП він не ночував, однак і партійців своїх звідти не відкликав. Створюється враження, що якщо хтось намагається «зіскочити», то лідер «нашоукраїнців» про всяк випадок дистанціюється від усіх і всього. Не забуваючи при цьому вести торгівлю по обидві сторони барикад. Провладним силам він пропонує себе як кращу альтернативу для спільного створення більшості, одночасно намагаючись не зіпсувати відносин з опозицією — очевидно, з надією, що на хвилі «народного гніву» його можуть куди- небудь «внести». Грубо кажучи, він використовує «трійку» як бульдозер для розчищання зручного для нього стартового майданчика на президентські вибори.
Не знаходячи виразної відповіді на всі ці запитання, хочеться пригадати слова першого президента України Леоніда Кравчука, який на «круглому столі» у редакції «Дня» аргументував, що перехід до парламентської республіки в Україні поки недоречний. Напевно, справді, недоречний.
