Урок короткої пам’ятi

Цього року з’явилося одразу кілька каталогів із царини кінематографа. Може, найпомітнішим з них є каталог «Українське ігрове кіно 90-х (альбом компакт-дисків)», перше видання такого типу в Україні. «День» запропонував керівниковi проекту, заступнику генерального директора Національного центру Олександру Довженку, секретарю правління Національної спілки кінематографістів України і нашому постійному автору Сергію ТРИМБАЧУ прокоментувати цю подію, а водночас і висвітлити проблеми створення інформаційного поля у сфері екранних мистецтв.

— Віднедавна я працюю в державному фільмовому архіві (його спеціалізація — збереження і поширення ігрових стрічок), який, щоправда, має не зовсім адекватну назву — Національний центр Олександра Довженка. Ну, такою вже була бюрократична комбінація — ніяк не могли у нас створити архів, треба було діждатися столітнього ювілею Олександра Довженка у 94-му і президентського указу стосовно того, аби включити туди відповідний рядок... Відтак ім’я класика з’явилося у назві нашого закладу. Інакше не можемо — досить згадати, як ще недавно на Хрещатику стояло три пам’ятники Леніну. Зарубіжні люди ніяк не можуть второпати от сю нашу особливість. Нещодавно я переглянув один із британських кінодовідників — там є інформація про Національну кіностудію імені О.Довженка, але адреса, телефони і факси наші. Плутанина, котру ми самі створюємо, наліплюючи одне й те ж ім’я на різні двері.

Тільки в серпні 96-го почав працювати наш Центр, і це теж симпоматично. Пригадую, скільки було балаканини про те, що треба негайно забрати у росіян (йдеться про Держфільмофонд СРСР, віднедавна Росії) колекцію українських фільмів. А куди їх було дівати, потім, мало хто думав. Упродовж п’яти років картини, продуковані в Україні, не здавалися до Москви, але й архів не створювався. Внаслідок чого ми багато чого просто проґавили, в тому числі й можливості повернути свої фільми. Бо за ті роки Росія напрацювала ряд законів, які унеможливлюють навіть розмови про повернення фільмів. Та й, одверто кажучи, справа ця непроста. Колись я страхав одного із російських архівістів міжнародним судом. Він відповів: ну добре, подавайте. Ми погодимося віддати вам фільми, одначе за однієї умови: нехай спочатку британці повернуть награбовані в Індії культурні цінності, нехай те саме зроблять французи… Награбовані, а ми ж брали на збереження українські фільми на законних підставах. І це, на жаль, правда. Тому нашою метою нині є отримання усіх, без винятку, наших стрічок у вигляді контратипів (це теж вихідні матеріали, з яких можна друкувати копії) та власне кінокопій. Одним із прикрих наслідків затримки із створенням нашого архіву є те, що фільми, які продукувалися у першій половині 90-х, не збиралися і не зберігалися у належних умовах. А саме тоді знімали чимало. Обвал кіновиробництва, його різке скорочення почалося тільки в середині десятиліття. І не все робилося на державних студіях і на державні гроші…

Тому взявшись робити каталог, котрий би охоплював усю ігрову фільмопродукцію 90-х, ми зіткнулися з тим, що інформація про чималу кількість творів була просто відсутня. Її належало добувати. Як і самі фільми. До речі, ми хотіли давати в каталозі і відомості про тих, кому належать права на ту чи іншу картину. Одначе швидко відмовилися від цієї ідеї. Бо тут чорт ногу вломить. Усе так заплутано…

Так чи інакше ми роботу цю зробили. Навіть нас здивувала цифра вироблених за десятиліття фільмів. 259! Більшість з них, звичайно, зроблена 91—93 років. Скажімо, у 91-ому і 92- ому — по сімдесят стрічок. Одначе погодьтеся, що само по собі це ненормально. 259 — а скільки ми можемо назвати тих, які бачив так званий пересічний глядач? Та навіть спеціалісти! Тому й потрібні такі от каталоги — вони дозволяють скласти уявлення про загальну картину. Дивина! Ми нині краще знаємо фільми 30—40-х, аніж своє сьогоднішнє кіно. Раніше подібне годі було уявити. Бо був прокат. Нині він потроху оживає, але ж ситуація змінилася докорінно. У кінотеатри і раніше, а тим паче, зараз ходять майже виключно молоді люди, віком до 25 років. А це глядачі, котрі надійно «посаджені» на голку Голлівуда. Про щось вітчизняне вони й чути не хочуть… Гасла тут не поможуть, належить довго працювати, аби змінити щось. А фільмів нині знімається мало, та й переважають ті, що орієнтовані на пошук, на глядача-інтелектуала. До того ж знімають у нас здебільшого режисери пенсійного і передпенсійного віку. Це ненормальна ситуація. Нормальна нині в Росії, де минулого року знято близько п’ятдесяти стрічок і двадцять із них — це дебюти. На дереві повинні з’являтися молоді, зелені пагони, інакше є загроза погибелі.

Проект нашого каталогу є спільним із Національною спілкою кінематографістів. Особлива вдячність — Міжнародному фонду «Відродження». Саме він спровокував нас здійснити проект в новому технологічному форматі — на CD, в електронному варіанті. Досить непросто було це робити, оскільки вперше. Але ж, але ж… Окрім інформації про фільми, ще 465 персоналій (режисери, сценаристи, оператори, художники, композитори, актори, критики і кінознавці), відомості про кіностудії, кінофестивалі, архіви та музеї, кіновидання, навіть бібліографія публікацій. І — рухомі фрагменти фільмів, що теж суттєво. Українською та англійською мовами. Ми вже почали розповсюдження. Каталог одержать, за допомоги Міністерства іноземних справ, усі наші посольства та представництва, посольства зарубіжних країн в Києві. І, звичайно, архіви світу, дирекції фестивалів, наукові інституції, видання газет та журналів.

Останнє, до речі, суттєво ще й тому, що нині журналісти пишуть про кіно багато, але з колосальною кількістю помилок. Я просто благаю, прошу уклінно — заглядайте до каталогів! Їх нині видається чимало. Бо ж іноді пишуть таке… Хоча дехто просто свідомо перебріхує, аби щось витягти на рівень сенсації, бульварної пістрявості. Але не про них мова.

Ми видали ще один каталог — персональний. 64-сторінковий довідник «Іван Миколайчук. Життєпис. Фільми, Сценарії. Задуми. Спогади. Світлини. Бібліографія». Видання здійснено в основному на матеріалах музею Національної кіностудії імені О.Довженка. Художник Богдан Плюта примудрився розмістити понад 200 фотографій. А до того ще фільмографія, уривки спогадів та інших текстів… Мріється, що це початок серії подібних довідкових видань про найпопулярніших наших митців.

Мріється також, що наш сідіромний каталог буде початком серії таких каталогів, котрі охоплять всю історію вітчизняного кіно. Перший з таких уже майже готовий — у ньому інформація про період так званого «німого» кіно: від початків і до 30-х років (упорядник — Михайло Донець). Сподіваємося, зокрема, на продовження співпраці з фондом «Відродження».

А загалом йдеться про створення фундаментальної бази даних у царині екранних мистецтв, котра була б доступною для всіх потенційних користувачів. Завтра сядете за свій комп’ютер, натиснете кілька клавіш і… Що ви там хотіли дізнатися про українське кіно? Просимо дуже…