На що «хворіє» медицина

— На сьогоднішній день найактуальніша медична тема — рішення Конституційного Суду. Ваш коментар з цього приводу.

— Дійсно, згідно Конституції, у кожного громадянина України є право на безоплатну медичну допомогу, яке обмежити не можна. Тому рішення є законним і варто б було його дотримуватись. Інша річ, що у нас будь-який закон тільки приймається, а не діє. Аптеки вже давно працюють у ринковому режимі, при тому, що медичні установи — в державному. Бюджетне фінансування йде на утримання медустанов і виплати заробітної плати. На цій ниві головні лікарі почали вимагати, щоб населення платило навіть за госпіталізацію. Норми на це ніхто не встановлював, і тому вони вимагають стільки, скільки їм заманеться. Пацієнт має платити не тільки за лікування, а й за ліжко, хоча за нього держава вже давно проплатила. Через це рішення Конституційного Суду дійсно було необхідне.

У той же час ми маємо зараз шукати якісь альтернативні підходи. Треба визначити: які медичні послуги можуть надаватись безкоштовно, а за які все одно прийдеться платити. На сьогоднішній день у нашій галузі ситуація дуже болісна. За останні 10 років населення зменшилось на 4 мільйони, рівень народжуваності становить 1,1 дитини на жінку (для того, щоб населення відновлювалось, необхідно хоча би 2,2), смертність збільшилась на 30%. У той же час за даними рахункової палати, у 2001 році було встановлено факти незаконного використання бюджетних коштів у сфері медицини в сумі майже 17,5 мільйона гривень. Не ефективного — 18 мільйонів 955 тисяч, нецільового — 623,9 тис. Разом це становить 54,4% бюджетних асигнувань за 2000 та 2001 роки. При цьому слід відмітити, що на такі галузі, як онкологія було виділено 13,5% із 100% запланованих. Є й інші приклади. Ми всі прекрасно знаємо, які проблеми виникають в сільській місцевості з медичним автотранспортом. 33 закуплені автомобілі УАЗ уже близько року стоять без діла — їх просто не можуть розподілити (це 749,9 тис. грн.). Крім цього, суттєвим фактором є те, що при проведенні тендерів не враховуються умови захисту вітчизняного виробника і має місце закупівля обладнання при наявності українських аналогів. Звичайно ж, це комусь вигідно. Наприклад, вітчизняний томограф, який хоч і поступається імпортному, але повнiстю придатний для діагностики, коштує 300 тисяч гривень, а іноземний — близько мільйона доларів. Не останню роль відіграє і наявність децентралізації в медичній галузі. Крім Міністерства охорони здоров’я є різні відомчі служби при Міноборони, МВС, «Укрзалiзницi» . Дороге обладнання закуповується кожною з них окремо і не завжди використовується адекватно. На сьогодні в Києві працює близько 15 магніторезонансних томографів, тоді коли на весь Лондон їх 8. Тобто очевидно, що причина «хвороби» медицини не лише фінансова.

— Але як же пояснити статистичні показники, які періодично видає МОЗ, адже вони достатньо оптимістичні?

— Аби показники дійсно покращувались, не вимирало б стільки людей. Звичайно, якщо їх порівнювати з 1994 — 1995 роками, то прогрес очевидний. Але краще не від того, що охорона здоров’я покращилась, а від того, що люди стали інакше жити.

— Яким же чином і як скоро можна розробити механізми фінансового контролю?

— Вони розробляться тоді, коли зміниться система фінансування охорони здоров’я. Це станеться з приняттям закону «Про обов’язкове соціальне медичне страхування.» Він, правда, потягне за собою цілу низку інших документів, наприклад, закон про добровільне медичне страхування. Доведеться передивитися і закон про податки. В іншому випадку обов’язкове медичне страхування стане додатковим податковим пресом і знизить заробітну платню працюючих. До того треба буде визначити гарантований (життєзабезпечуючий) рівень медичної допомоги — то вже функція міністерства охорони здоров’я. До того ж, має бути наголошено, що фінансування з накопичувального фонду має йти подушно, а не по принципу: «якщо в лікарні більше ліжок, вона повинна отримувати більше коштів». Переглянути треба й первинну ланку медичної допомоги. На Заході стаціонарно лікується 15-20% хворих, у той час як у нас — 50 — 60%. Звичайно, що це не питання одного дня. Зараз секретаріат комітету разом iз фахівцями по страхуванню працює над удосконаленням цього законопроекту. Але ж навіть прийнятий закон буде вдосконалюватись протягом декількох років і не тому, що його приймуть з вадами, а тому, що у даному випадку має змінитися як економічна ситуація в країні, так і психологія медичних працівників і пацієнтів. Лікарі будуть думати, що прийняття закону забезпечить їм гарні заробітки, а хворі — що меддопомога буде безкоштовна і якісна. Так повинно бути, до цього необхідно прийти. При дії закону також мають бути визначені параметри: де і в якому об’ємі буде допомога безкоштовною, а де ні або не зовсім безкоштовна.

— Останнім часом дуже багато стали говорити про корупцію серед лікарів, про протиправні дії з їх боку. Як ви вважаєте, лікарі змінились чи просто раніше це замовчувалось?

— Так, 10 — 15 років тому цього майже не було. Але ж і суспільство зараз змінилось. Україна стала на шлях ринкових відносин і люди зрозуміли, що всюди треба платити. Медперсонал — це одна з найбільш низько оплачуваних категорій. Лікар отримує 150 — 170 гривень при прожитковому мінімумі 340 — 360. Звичайно ж, йому треба шукати способів виживання. Часто буває, що сам хворий віддячує лікареві, і це не є корупція. Часом для пацієнта це є важливіше, ніж для лікаря. Інша справа, коли лікар, аргументуючи свою поведінку тим, що в нього мала зарплата, а та чи інша операція за кордоном коштує декілька тисяч доларів. Або ставить хворого в становище, де він змушений платити. Це, безсумнівно, одна з причин рішення Конституційного Суду. Крім того, головні лікарі зарання визначили вартість ліжко-дня. Але виникли такі явища у нашому суспільстві через те, що в Україні відсутня адекватна оцінка роботи медперсоналу.

— Можливо, цьому може запобігти сімейна медицина?

— Як медик, я так не вважаю. Сімейний лікар мусить бути всебічно підготовленим, оскільки розраховується, що він буде лікувати 80 — 90% хвороб. Але для того, щоб він хотів виконувати свою роботу якісно, сімейний лікар повинен бути зацікавлений в її результатах. Невже це буде, якщо він буде сидіти на ставці в 160 гривень? До того ж, від нього буде залежати і робота суміжних з ним спеціалістів. Наші лікарі не вiдповiдають тим стандартам надання допомоги, які вимагає сьогодення. Все покласти на сімейну медицину просто неможливо. Навіщо ж тоді в містах вузькі спеціалісти, якщо сімейний лікар буде лікувати і онкологічних, і гінекологічних, і кардіологічних, і пульмонологічних хворих. Мені здається, що набагато краще, якщо вчасно направити хворого до вузького спеціаліста. А ось в селах і невеликих районних центрах сімейний лікар дійсно вирішуватиме багато.

В Україні зараз є актуальніші питання: необхідно, щоб хворий міг сам обирати собі лікаря і було запроваджено подушну оплату за якісне лікування і кількість пролікованих хворих. Тоді в медицині не залишиться непрофесіоналів — вони просто відсіються самі собою. Взагалі й підготовка кадрів — дуже важливе питання. В нас лікарів зараз готують в 4 — 5 разів більше, ніж потрібно. Це пов’язано з тим, що окрім державного замовлення набирають дуже велику кількість контрактників. Після закінчення навчання необхідно проводити дуже серйозний іспит, і здати його повинні тільки ті, хто підготовлений найкраще. А для післядипломної підготовки фахівців вузького профілю (хірургія, нейрохірургія, кардіологія тощо) набирати стільки, скільки необхідно по держзамовленню. І також через вступний іспит. Якщо з першого разу склали більше 60% — іспит слабий, якщо менше 40% — нормальний. Це жорстко, але таким чином серед лікарів будуть професіонали, а не «знайомі знайомих».