Безвідповідальність Заходу

Нещодавно до нас у редакцію зайшов молодий американець і сказав: «Я працюю у Фонді Ікс, який збирає кошти за кордоном на покупку матеріалів ігрек для українських дітей. Я просто хотів спитати вашу думку про гуманітарні поставки ігрек в Україну». «Що, вам усе ще доводиться платити, щоб увезти їх сюди?» Він побачив, що я у курсі справи, і заговорив більш вільно. «Так, хоча й не так відверто, як раніше; тепер ми маскуємо хабарі у вигляді відряджень до Америки і т.п. Ми знаємо, що 70% того, що ми сюди присилаємо, буде розкрадено. Якщо нам вдається досягти, щоб 30% попало за адресою, ми вважаємо це успіхом. Знаєте, іноді переді мною постає моральна дилема: якщо, роблячи добро, ми вдаємося до допомоги зла, то чи переважує кількість зробленого добра той факт, що ми субсидуємо зло?»

«Я не можу нічого порадити», — сказав я.

Незабаром я почув, що ця молода людина підкорилася диктату власної совісті та знайшла іншу роботу.

За роки, прожиті в Україні, я бачив безліч ситуацій, подібних до тієї, про яку він розповів, і намагався зрозуміти, чому так відбувається. Підозрюю, що це йде від радянської ментальності, яка була необхідна, щоб вижити в умовах радянської системи, вимоги якої не можна було виконати, не порушуючи правил.

Усе це стосується передусім зовнішніх позик під гарантії уряду, які спостерігачі багато років прирівнювали до ліцензії на крадіжку. Останній приклад — кредити, дані під такі гарантії Всесвітнім банком чотирнадцяти українським підприємствам, одинадцять з яких збанкрутували, що обійдеться українським платникам податків у 9,5 мільйона доларів. Тепер банк планує вкинути ще 250 мільйонів доларів в український агропромисловий сектор, чия кредитоспроможність зрозуміла кожному, хто пам’ятає скандал із «Землею та людьми». Чи правий я, вважаючи, що це чергова програма, за якою гроші відберуть у бідних і віддадуть багатим?

Звичайно, як організація, створена країнами-донорами, Всесвітній банк повинен керуватися жорсткими критеріями, узгодженими між тими, хто платить за його рахунками. А за цими критеріями, якщо борг сплачений, неважливо ким і як, — усе гаразд. Однак і сам банк, і держави, перед якими він відповідальний, повинні подумати, чи достатньо цього. Зрештою, мета допомоги з-за кордону — підтримати країну, яка отримує цю допомогу, у прагненні встати на ноги, а не набити кишені окремих індивідуумів, роблячи інших ще біднішими.