Фермери не бажають працювати собі у збиток

Фермери, що об’єдналися в Асоціацію фермерів та приватних землевласників України, провели у Києві свій XII з’їзд. «Головною проблемою розвитку фермерства в Україні є цінова політика, тобто увесь комплекс економічних заходів, які впливають на прибутковість сільськогосподарського виробництва. Це сьогодні першочергове. Якщо вона не зміниться на краще, буде втрачено всі позитивні зрушення, які сталися за останні два роки», – сказав «Дню» перед початком з’їзду президент АФЗУ Іван Томич.

Ситуація що склалася в аграрному секторі, спонукала І.Томича направити звернення до Президента України, Верховної Ради та уряду. Лише за останні місяці вартість палива зросла в 1,6 разу, що може призвести до збитковості переважної більшості фермерських господарств. Під час цьогорічних жнив за нинішніх цін на нафтопродукти сільгоспвиробники, як вважає І.Томич, зазнають збитків більш як на мільярд гривень. Серйозних фінансових ударів завдано й виробникам тваринницької продукції: за останні два місяці закупівельні ціни на молоко знизилися утричі, тоді як вартість молочних продуктів у торговельній мережі залишилася на попередньому рівні. Така нестабільність цін відбиває у селян бажання займатися тваринництвом. На думку І.Томича, подібна цінова політика знекровлює економіку аграрного сектора, підриває довіру селян до реформ і, зокрема, до приватної власності.

Говорячи про стан земельної реформи, І.Томич був доволі лаконічним: «Сьогодні зроблено серйозні кроки, але разом з тим виголошено багато слів, які не мають конкретного змісту». Бліц- опитування, проведене серед делегатів з’їзду, дозволило конкретизувати коло першочергових фермерських проблем: юридичне оформлення прав власності на землю, створення ринку землі, спрощення бюрократичних процедур.

Віталій ЛЕВИЦЬКИЙ, голова фермерського господарства «Вісана» (село Неборівка) з Житомирщини:

– Мені здається, що останнім часом темпи земельної реформи дещо вповільнилися. Можливо, на них вплинули вибори. Накладений до 2005 року мораторій на продаж землі негативно позначається на селі, бо відсутні стимули до продуктивної праці. Досі мої односельчани не отримали державні акти на право приватної власності на землю: у людей на це не вистачає грошей, а обіцяна закордонна допомога якось обминула поліський край. Щоправда, фермери мають сертифікати на користування земельною часткою, але відчуття господаря землі вони не дають. Хоча в мене зараз є три сертифікати, ця земля ніби повисла у повітрі: я навіть не можу вносити міндобрива, бо завтра прийде нова влада і забере в мене цю землю, скаже, що я отримав її незаконно. Бо сертифікат – не акт. Тож треба надати нам можливість вже зараз купувати землю, а не лише брати її в оренду. У нас, на Поліссі, земля заростає чагарниками, ніхто її не обробляє. Сіяти на наших землях за теперішніх цін на дизпаливо – собі у збиток. Якби були довгострокові банківські кредити під 10% річних, а не короткострокові під 28–30%, фермери мали б змогу купувати худобу і використовувати землі як пасовиська. Але й тваринництво стоїть. Коли прийде час, що землю дозволять продавати, нічого вже не буде – все заросте лісом.

Олег ШЕРЕМЕТ, фермер з Бориспільського району Київської області:

– З прийняттям Земельного кодексу курс на перетворення землі в товар прискорився. Фактично створено усі передумови для того, щоб протягом одного-двох найближчих років земля стала товаром. Це дасть змогу підняти ціну української землі: сьогодні вона досягає у віддалених від столиці регіонах від $100 до $200 за гектар, а може піднятись одразу до $500 і більше. Фермери поки що не можуть називати себе справжніми власниками землі, бо вони не є господарями, які твердо стоять на ногах. Чи чинить супротив реформі місцева влада? Ні, бо вона бачить себе серед майбутніх латифундистів.

Григорій ДЕМ’ЯНЕНКО, голова фермерського господарства Дем’яненка, Мар’янський район Донецької області:

– Можна впевнено сказати, що земельна реформа відбулася. Стверджую це, спираючись на власний 10-річний фермерський стаж. Починав з 20 га, а нині я орендую земельні паї 55 чоловік загальною площею 370 га. Мої орендодавці мають пристойну орендну плату: за свої 6 га вони отримують від мене 1,5 тонни пшениці, 1,2 тонни ячменю і 300 кг насіння. Якщо перерахувати на гроші, то це складає 2% від вартості земельної частки. Фермерам найбільше дошкуляють різноманітні платежі, що займає безліч дорогоцінного часу. Мабуть, краще було б платити трохи більше, зате однією сумою. Зараз навіть якщо сплачуєш одну гривню, папірець для звітності готуй, і так багато разів.

Виступаючи з трибуни з’їзду, президент АФЗУ зазначив, що фермерський рух розвивається досить динамічно: починаючи з 1999 року, загальна площа земельних угідь, які належать фермерам, зросла втричі, а кількість фермерських господарств збільшилася з 35 тис. до 43 тисяч. Асоціація, підкреслив І.Томич, орієнтується на сімейні фермерські господарства, бо цей досвід успішно втілюється на Заході (сімейні ферми виробляють там понад 90% сільгосппродукції). Відповідаючи на запитання «Дня», якими будуть його пріоритети під час роботи в парламенті, І.Томич сказав: «Як голова комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, я ставлюся до усього аграрного сектора рівнозначно. Ми сьогодні повинні надати однакові можливості для розвитку всіх форм господарювання на селі».

ДО РЕЧІ

Головне добриво — кредити

Згідно з розрахунками фахівців, у кожен гектар харківської оранки щорічно необхідно «вкладати» 200 доларів. Тоді буде гарантована віддача: 40 центнерів зерна та 3000 кілограмів молока від корови. Це оптимум. Як повідомив заступник голови Харківської облдержадміністрації Микола Безуглий, на цей рік запланували «вкладення» в землю по 830 гривень на гектар. (У середньому в Українi цей норматив менший — 730 гривень). «Але вийдемо на 790 — 800 гривень», — сказав Микола Безуглий.

Завдяки рекордному урожаю минулого року господарствам різних форм власності вдалося істотно покращити своє фінансове становище. За даними річних звітів, 78 відсотків господарств закінчили рік із прибутком. Рівень рентабельності сільгоспвиробництва за 2001 рік досяг 10,8 відсотка. У 2000 році виробництво було збитковим.

Тому сьогодні підприємства АПК краще, ніж минулого року, забезпечені дизпаливом, бензином, мінеральними добривами і засобами захисту рослин.

Покращання фінансового становища дозволяє активізувати роботу з оновлення машинно-тракторного парку. Він зношений майже всюди. З початку року сільгоспвиробники придбали тракторів і комбайнів на 29 мільйонів гривень, тоді як за весь минулий рік — на 54 мільйони гривень. Купили 12 зернозбиральних комбайнів «Дон-1500».

І тут починаються проблеми. Існує програма придбання вітчизняної сільгосптехніки з компенсацією 30 відсотків її вартості з держбюджету. У Харкові виробляють і трактори, і комбайни, і сівалки. Проте на це для області передбачено тільки 1,2 мільйона гривень, реально вийде ще менше.

А загалом наш селянин давно зрозумів, що нічого чекати милостині від бюджету. Треба обійтися своїми коштами. Може, тому і «Дони» купують — вони дешевші, ніж місцеві «Обрії». Цього року більшість господарств використовують власні кошти і кошти інвесторів.

Кредити — ось що треба вкладати у землю. Мабуть, найголовніше напрацювання останніх років полягає в тому, що поступово розтав лід недовіри банкірів до селянства. Радянський колгоспник звик, що держава йому борги прощає, а комерсант із такою звичкою миритися не хоче. І почали віддавати. Минулого року підприємства АПК отримали 228,1 мільйона гривень кредитів, з яких уже повернули 174 мільйони. Але прострочена заборгованість усе ще велика — 11 мільйонів. Цього року для покриття сезонного дефіциту коштів необхідно залучити вже 300 мільйонів гривень кредитів комерційних банків.

Що гальмує кредитування? Зовсім не дефіцит грошей — ресурси у банків є. Але рівень підготовки сільських фінансистів значно відстає від рівня працівників банків, сказав Микола Безуглий. Звідси — затримки з оформленням документів, із визначенням застав тощо.

— Ми переходимо на інтенсивні технології в рослинництві, — повідомив заступник губернатора, — високі врожаї, хороші прибутки повинні бути нормою.

Очевидно, прийшов час переглядати свою роботу не тільки агроному, але й економісту реформованого сільськогосподарського підприємства.