Багатотиражці «Київський Політехнік» — 75
Цифра 75 виглядає вражаючою. Це не тільки минуле століття, але й минула епоха. А коли потрапляєш в атмосферу будівлі, де у четвер відзначали цей сивочолий ювілей, то здається — і кілька епох тому: головний корпус Київського політеху з його лабіринтами коридорів і затишними двориками своїм зовнішнім виглядом нагадує європейський навчальний заклад з традиціями. Інститут уже існував майже три десятки років, коли у 1927 році вийшов перший номер багатотиражки «Київський Політехнік». Редагував цей випуск тогочасний студент КПІ Іван Мойся, в майбутньому — відомий письменник Іван Ле. Відтоді назва змінювалася п’ять разів, але суть залишалася однією — життя відомого у країні вузу з притаманною кожній епосі частиною відображення політичної погоди надворі. Якщо у все тому ж першому випуску на першій сторінці можна було собі дозволити розмістити іронічні псевдофілософські роздуми студента над виправданням власного байдикування, то через десятиріччя там же переважали заголовки типу «Виправдаємо високу довіру», «До нових перемог», «На благо рідної Вітчизни», «Радісні підсумки». Переломним для багатотиражки, як і для всього вузу, стали роки перебудови. Перехід на комп’ютерну верстку відповідав духові часу і — якомога більше — профілю навчального закладу. На ювілейному засіданні у четвер вручали грамоти, звучали привітання, сяяли посмішки — як і годиться у таких випадках. Але головне полягало все-таки в іншому: в тому щирому інтересі до власного видання у вчених та їхніх учнів, у високих вимогах до результатів роботи. І, напевно, запорука успіху цієї багатотиражки — не підтримка ректорату і профспілок (хоч, безумовно, вона визначальна), а й прагнення удосконалитися тих, хто її створює. На запитання «Дня», наскільки керівництво вузу реально зацікавлене у тому, щоб «Київський Політехнік» був не тільки офіційним рупором, академік НАНУ, ректор Національного технічного університету України «КПІ» Михайло Згуровський відповів:
— Ми розглядаємо газету як дзеркало життя вузу. Студенти беруть активну участь у роботі редакції — у «Політехніка» 20 позаштатних власкорів у групах. На сторінках постійно висвітлюється студентське життя. Але, звичайно ж, ми б хотіли бачити газету ближче до дійсності. Ми регулярно проводимо опитування, публікували думки студентів про якість викладання, про хабарництво. І, за моїми спостереженнями, друковане слово у цих випадках діяло сильніше за адміністративні заходи.
