«Пенсійне перетворення — це акумулятор для «довгих» грошей»

Віктор КОГУН, начальник управління пенсійного реформування і пенсійного забезпечення Пенсiйного фонду України:

— На сьогоднішній день у деяких регіонах України на одного платника податків припадає один пенсіонер — темпи старіння нації у нас одні з найвищих у Європі. Крім того, ринок праці здебільшого залишається тіньовим: люди часто не зайняті «офіційною» роботою, перебиваються тимчасовими заробітками і не платять відрахування до Пенсійного фонду. Масштаби перерозподілів коштів фонду в діючій системі хоч і скорочуються поступово, та все ж до цього дня залишаються великими: деякі привілейовані групи отримують пенсію за «спецтарифом». І пенсії категорій- преферентів оплачуються за рахунок коштів ПФ. Тобто, всі громадяни відраховують за якимось єдиним принципом фіксований відсоток від зарплати, роботодавець також платить певний відсоток від оплати праці, але черпаються кошти із цього «казана» не однаково. Фактично, вже зараз можна говорити про те, що реформа почалася: було проведено розмежування джерел фінансування з держбюджету. Тепер звідти виділяються кошти на утримання держслужбовців — бюджет «покриває» ту частину пенсії, яка перевищує стандартний її розмір, що належить згідно з Законом. У найближчому майбутньому потрібно розмежувати джерела фінансування також і з роботодавцями, що передбачено законопроектом про пенсійне реформування. Це необхідно, оскільки існує так званий «список номер один», яким визначаються або ранній відхід на пенсію, або її підвищення тим, хто був задіяний, допустимо, на шкідливому виробництві. Фактично, не Пенсійний Фонд повинен обслуговувати витрати на ці привілеї, а саме роботодавець. Вирішити дане питання можна, наприклад, підвищивши для останнього ставку внесків. Але є і більш цивілізований шлях: поступове переведення фінансування цих цілей у систему недержавних пенсійних фондів. Така реформа дозволить створити декілька каналів пенсійного забезпечення. І, нарешті, дасть можливість розчистити «вал» у фінансуванні, яке повністю велося за рахунок пенсійного фонду, іншими словами, за рахунок тієї більшості, яка не має пенсійних привілеїв. І кроки до реформування вже зроблено відповідною постановою Кабміну, зараз також відбувається поступова передача функції з призначення пенсій самому фонду. Останній момент позитивний, оскільки фонд як орган, який і збирає внески, і нараховує пенсію, буде більш цілісно бачити «пенсійну картину» в країні, а значить, буде ефективніше розпоряджатися грошима. Реформування солідарної системи передбачає і персоніфікований облік внесків, що є важливим стартовим механізмом для створення в майбутньому змішаної системи пенсійного забезпечення. Персоніфікація дозволить максимально пов’язати розмір майбутньої пенсії з колишнім заробітком і тривалістю страхового стажу, протягом якого кожна конкретна людина робила внески. Несправедливість старої системи якраз і полягає в тому, що людина могла отримувати в різний час різний заробіток, але, подавши при призначенні пенсії дані про прибутки тільки за два останніх роки, отримати з цих розрахунків або непомірно маленьку, або, навпаки, велику пенсію. При новій системі в розрахунок братиметься весь трудовий стаж, тоді пенсія буде максимально відображати трудовий внесок кожного. Але, слід обмовитися, що одна лише персоніфікація внесків у солідарній системі не здатна забезпечити великий ефект від проведення пенсійної реформи. Безперечно, система персоніфікованого обліку дозволить «витягнути» частину коштів із «тіні», адже люди будуть зацікавлені показувати свої реальні заробітки, від яких і залежатиме розмір пенсії. Проте завдання полягає в тому, щоб не тільки зберегти рівень пенсії на більш- менш пристойному рівні, а й постійно збільшувати її всіма можливими засобами. Для цього частина пенсійних коштів повинна «працювати», тобто приносити прибуток. Саме з цією метою і передбачається створення накопичувальних систем двох видів. Звичайно, певних складностей при їхньому формуванні не уникнути. Наприклад, у Польщі спочатку та ж система персоніфікованого обліку не «спрацьовувала» — вчасно не встигали зіставити оплачені внески з рахунком, на який їх необхідно було зарахувати. Громадянам Польщі було дозволено вибрати пенсійний фонд на власний розсуд, але, оскільки в плутанині перерахування могли бути відправленими до іншої компанії, люди «шукали» місцезнаходження своїх грошей іноді роками. Проте це не стало великою катастрофою, систему згодом відрегулювали, і довіра до накопичувальної системи остаточно підірвана не була. Гадаю, Україні вдасться уникнути подібних проблем. Оскільки система пенсійного обліку розробляється у нас вже більше двох років, до введення обов’язкової накопичувальної системи вона буде здатна виконувати покладені на неї функції.

Природно, коли мова заходить про систему накопичення, виникає резонне питання про збереження коштів, їхнє інвестування і захист, тим більше, що українські громадяни немало налякані досвідом із фінансовими «пірамідами». Поспішаю запевнити, законопроектом передбачено багато механізмів захисту пенсійних відрахувань. До речі, свого часу я ознайомився із загальноєвропейською директивою для країн Євросоюзу, де описано критерії, яким повинні відповідати схеми роботи корпоративних пенсійних фондів. Потрібно відмітити, що за багатьма параметрами вітчизняний законопроект більш суворий, а деякий передбачений у йому нюанс у європейських директивах відсутній. Один із основних принципів цього закону — створити таку систему, за якої жоден із учасників процесу не міг би одноосібно вирішити, куди направити кошти і, відповідно, виконати цю операцію. Той, хто зберігає кошти, не повинен ними управляти, управляюча компанія не має права отримувати їх на свій рахунок і мати можливість вільно ними розпоряджатися. Охоронець також повинен бути наділений функцією зупиняти фінансову операцію, якщо вона не відповідає прописаним у законі умовам. Далі, кошти фізичних осіб повинні бути відділені від інших коштів. Тобто, наприклад, засновники (якщо йдеться про недержавні фонди) не повинні змішувати власні та пенсійні активи на одному рахунку у вибраному банку-зберігачеві. Останній веде облік цих коштів, і законом передбачається можливість це перевірити. Система повинна бути побудована на самоконтролі. Навіть у разі банкрутства банку-зберігача законопроект забороняє включати активи пенсійного фонду до ліквідаційного балансу цього банку — пенсійні кошти в будь-якому випадку будуть видані у першу чергу.

У напрямах інвестування законом зберігається принцип диверсифікації — «не класти всі яйця до одного кошика». Існує заборона на придбання деяких цінних паперів, наприклад, векселів, є чіткі вимоги до купівлі акцій. Обмежені законом і обсяги вкладень в акції одного емітента. Якщо говорити про інвестування за кордон, зараз ведуться дебати щодо того, яким повинен бути обмежувач капіталовкладень: 20 чи 40%. У будь-якому випадку, і тут поставлено умови — боргові папери повинні мати певний інвестиційний рейтинг; компанії, в які вкладаються пенсійні гроші, повинні існувати не менше трьох років; описані біржі, на яких можна придбати цінні папери.

Багато хто помилково вважає, що створення змішаної пенсійної системи створить додаткове навантаження на фонд заробітної плати. У перші декілька років реформування загальна ставка внесків залишиться незмінною, а із введенням накопичувальної системи частина отримуваних коштів, просто буде перерозподілятися в накопичувальний фонд. Остаточна ставка внеску визначатиметься на момент введення змішаної системи в дію. Виходячи з економічної ситуації на той момент, потрібно буде оцінити, які витрати нестиме солідарна система на виконання своїх «споконвічних» зобов’язань, визначити, чи потрібні будуть додаткові дотації з бюджету. Ставка відрахувань до накопичувальної системи повинна забезпечити ефективність інвестування цих коштів, щоб витрати на адміністративне управління, грубо кажучи, не «проїдалися». Відрахування до накопичувальної системи не перевищать меж від 2 до 7% — тобто, почнуться з мінімуму і, в міру можливості, зростатимуть. Перші накопичені суми за рахунок інвестування і реінвестування цих коштів будуть згодом підвищувати частку, що виплачується з накопичувальних фондів громадянам. Завдяки змішаній системі кожний громадянин буде захищений. Адже якщо з демографічних причин виплати із солідарного «кошика» знижуватимуться, їх урівноважать накопичені кошти. І навпаки: якщо за несприятливої економічної ситуації виплати з накопичувальної системи будуть обмежені, «класичні» пенсійні кошти послужать страховкою від бідності. Існує думка про те, що спочатку потрібно поставити на ноги вітчизняну економіку і тільки потім вводити змішану систему. Однак це неможливо — економіка починає розвиватися тільки тоді, коли у неї є ресурси для «обороту». В усьому світі ці ресурси формуються виключно в системі накопичення: це і банківські депозити, і заощадження, які створюються в інвестиційних фондах, і страхові компанії, і, звичайно, пенсійні фонди. Останні є могутніми акумуляторами «довгих» грошей, за рахунок яких можна провести перевиробництво і розвивати економіку. «Короткі» гроші завжди вкладаються більш ризиковано, за їхній рахунок не можна інвестувати довгострокові проекти.

Введення накопичувальної системи розумно було б здійснити це в 2005 — 2006 роках. Це найбільш прийнятний період, оскільки тоді витрати на формування змішаної системи будуть мінімальними. Адже далі вони зростатимуть з тієї ж простої причини, що зростає і демографічне навантаження на населення. Таким чином, підтримка подвійних пенсійних зобов’язань обійдеться державі в кілька разів дорожче.