СТУКIТ ДОЛI
Свої мінуси й плюси має й таємне, й відкрите голосування. «Нашеукраїнці» та «бютівці», які завзято ратувати за таємне волевиявлення, пояснювали свою позицію прагненням уберегти парламентаріїв, котрі «неправильно», з погляду влади, проголосували, від можливого гоніння з боку адмінресурсу. З другого боку, під габою таїнства цього депутатського акту можливе маніпулювання бюлетенями. За часів спікеріади-98 нинішній заокеанський в’язень, а тодішній лідер фракції «Громада» Павло Лазаренко мало не пачками вкидав в урни бюлетені своїх «підопічних», щоб забезпечити «бажаний» результат. Цього може не пам’ятати парламентський «неофіт» Віктор Ющенко, але не може не враховувати Юлія Тимошенко, котра була на тому етапі соратницею Павла Івановича. Чітко усвідомили це, певно, й комуністи: хоча їхній лідер Петро Симоненко в кулуарах запевняв журналістів, що Компартії нема чого приховувати, а тому — все одно, але підтримала фракція КПУ все ж таки таємне голосування. Здоровий прагматизм — зважаючи на те, що голоси комуністів, як і раніше, — на вагу золота, причому вже майже буквально... Тому чиї дії на даному етапі прозоріші, «четвірки» чи «двійки», — це ще питання.
Коротше кажучи, ініціатори таємних виборів спікера самі собі влаштували пастку й не просто добровільно, а ще й торжествуючи, туди залізли. Те, що перша спроба обрати таким чином керівництво ВР приречена на невдачу, було зрозуміло багато кому. Крім, напевно, представників «НУ» й БЮТ, які наполягали на продовженні вечірнього пленарного засідання, доки не буде проголосовано всі «пакети» — або ж доки якесь із цих голосувань не виявиться результативним. До речі, лідер СДПУ(О) намагався застерегти колег від цього необачного кроку: за його словами, згідно з регламентом, рішення про продовження вечірнього засідання більш ніж на 15 хвилин слід приймати не пізніше, ніж на ранковому пленарному засіданні. Інакше щодо легітимності прийнятих на такому пролонгованому засіданні рішень згодом можуть з’явитися сумніви. Не гарячкувати фракції «четвірки» умовляли й представники «Єдиної України» Олег Зарубінський, Катерина Ващук і Людмила Супрун. Однак тим, хто прагнув чинити швидкий суд, більше припали до душі аргументи «нашеукраїнців» Володимира Черняка («переривати процес і неприємно, і некорисно») і Петра Порошенка, на думку якого Верховна Рада має право піти на так звану одноразову зміну регламенту, й це, мовляв, не вважатиметься його порушенням. Як результат 227 голосами «за» було вирішено продовжувати засідання «до кінця»...
Тим часом навіть при поверховому аналізі було зрозуміло, що жоден iз двох «пакетів», висунутих від «четвірки» — як компартійний (Адам Мартинюк, Віктор Мусіяка, Петро Толочко), так і «нашеукраїнський» (Іван Плющ, Адам Мартинюк, Олександр Турчинов) — не має достатньо шансів набрати необхідний мінімум — 226 голосів. Адам Мартинюк міг би стати спікером за умови підтримки його не лише однопартійцями й соціалістами, а і БЮТ, і практично всією «Нашою Україною». А це було б уже фантастикою: так, націонал-демократи, які хизуються своєю моральністю, вступили в певні стосунки з комуністами, але ж не до такої міри, щоб стелити їм під ніжки килимову доріжку до спікерського крісла! Проте результат Адама Мартинюка — 172 голоси «за» — виглядає вельми вражаюче.
На останньому, третьому, місці — екс-спікер Верховної Ради попереднього скликання Іван Плющ з його 140 «балами». У зв’язку з тим, що серед самих «нашеукраїнців» осіб 25—30 не мали наміру голосувати за І. Плюща в жодному разі, висунення його кандидатури «Нашою Україною» інакше як мазохізмом не назвеш. Напевно, всупереч нагадуванням політичного координатора блоку Романа Безсмертного про те, що «Плющ — це наша історія, наш досвід», більшість центристів віддали перевагу спрямованості в майбутнє, а не озиранням у минуле. Послідовно відмовлялися підтримувати І.Плюща й не приховували цього, соціалісти. Ну й, звичайно ж, світ став би з ніг на голову, якби за Івана Степановича проголосували б геть усі комуністи: ще свіжі, напевно, їхні спогади про те, хто був посаджений у крісло голови ВР замість їхнього висуванця Олександра Ткаченка внаслідок «оксамитової революції» 2001 року...
Найбільш рейтинговим виявився, як засвідчили підсумки голосування — 209 «за» «пакет», запропонований об’єд наними соціал-демократами й підтриманий (у зв’язку з відмовою балотуватися в запропонованому «єдинниками» наборі «нашеукраїнця» Віктора Мусіяки) фракцією «Єдина Україна»: Володимир Литвин, Адам Мартинюк, Олександр Зінченко. Зокрема, народний депутат, член фракції «Єдина Україна» Олександр Волков у інтерв’ю «Дню» висловив упевненість у тому, що якби голосування було відкритим, «трійка», очолювана Володимиром Литвином, пройшла б з першого заходу. Однак у цьому випадку деякі депутати голосували, за словами О. Волкова, «реально не проти Литвина, а тієї системи, що була запропонована на виборах, проти адмінресурсу, конкретно проти влади». «Володимир Михайлович постраждав за ті дії, яких він сам не чинив, — вважає Олександр Волков, — за те, що робили на місцях чиновники, районні адміністратори й нижче, тобто виявився «без вини винним...».
До речі, сам В. Мусіяка так нічим і не мотивував свого самовідводу з варіанту «Єдиної України», внаслідок якого пакет «єдинників» розвалився, хоча багато хто саме його вважав найбільш логічним і «прохідним». Можливо, Віктор Лаврентійович зробив це за вказівкою Віктора Андрійовича, якому, у свою чергу, також хтось з його оточення міг порадити дати таку вказівку. Дещо дивно, щоправда, цей демарш «нашеукраїнця» Віктора Мусіяки виглядає у світлі зустрічі лідера «НУ» з Президентом, що відбулася в середу. Інформації про цю бесіду дуже мало, але є підстави припускати, що ініціатором зустрічі був Віктор Ющенко. Наступного дня, коментуючи в інтерв’ю журналістам підсумки «пакетного» голосування, В. Ющенко вимовив фразу типу «нас обдурили...». Виходить, були якісь домовленості, про існування яких не підозрювала широка депутатська публіка? Так чи інакше, але відмова В. Мусіяки стала для Литвина з товаришами, певно, несподіванкою — навряд чи «Єдина Україна» стала б висувати кандидатуру Мусіяки без його згоди. На цьому тлі симптоматичним виглядає й перехід депутата- «одномандатника» Миколи Поліщука з фракції «Наша Україна» у фракцію «Єдина Україна». Навряд чи протоптана «першопроходцем» стежинка швидко заросте...
Що ж до обговорення висунутих на посаду спікера кандидатур, то воно проходило в найгірших традиціях: від багатьох питань до претендентів віяло не стільки занепокоєнням долею вітчизняного парламентаризму, скільки бажанням дошкулити й виставити на посміховисько. Більшість відповідей, відповідно, будувалася за принципом «сам дурень». На тому, як тримався Володимир Литвин, позначилася відсутність досвіду, крім того, намагаючись не ніяковіти під «артобстрілом», він дозволив собі кілька різкостей, про які, напевно, потім пошкодував.
Отже, перший тайм спікеріади-02 засвідчив, що, незважаючи на ситуативні збіги певних інтересів, до консенсусу ідеологічно діаметрально протилежним фракціям «четвірки» далеко, та він навряд і можливий. Це як у байці Крилова «Квартет» (пам’ятаєте — «осел, козел, мартышка и косолапый мишка...»): «Когда в товарищах согласья нет... А вы, друзья, як ни садитесь...» і так далі. З другого боку, «блок влади» також виявився не цілком готовим до випробування виборами керівництва ВР: як висловився один з депутатів — сучасних українських класиків «прикладної політології», «з людьми працювати треба», а робота з людьми проведена була, як видно, недостатня.
Можливо, процес розподілу портфелів і крісел у новому парламенті був би менш болючим, якби мав під собою законодавчу базу, — скажімо, проходив би, зокрема, відповідно до закону про парламентську більшість і парламентську опозицію. Тоді одна й друга сторона (хоча в нинішній ВР сьогодні важко зрозуміти, де більшість, а де опозиція) чітко знали б, на що вони можуть розраховувати, не намагалися б «ухопити» зайвий шматок і не ловили б один одного на брехні. Наприклад, володіння таким «ласим» портфелем глави бюджетного комітету в парламентах деяких цивілізованих, як у нас заведено говорити, країн — прерогатива представника опозиції. Шанс ухвалити такий закон парламент попереднього скликання мав, однак саме «проющенківські» фракції (обидва Рухи, ПРП) не схотіли ним скористатися. А тепер бояться, що їх, висловлюючись сучасною мовою, «кинуть»...
Словом, усе це вже було — затяжні обговорення кандидатур, безрезультатні голосування, нові висування... До речі, відчуття «дежа вю» посилилося з появою на парламентській трибуні обраного главою тимчасової Рахункової комісії комуніста Валерія Мішури: саме Валерій Дмитрович чотири роки тому провів на цій самій трибуні так багато часу, оповіщаючи сесійну залу про результати чергових раундів спікеріади-98. Невже його й нині не омине ця доля? Втім, учора лідери фракцій «четвірки», судячи з їхніх заяв, уже почали, здається, доходити висновку про необхідність координувати зусилля з двома іншими фракціями, а не ділити депутатський корпус на «вірних» і «невірних». Не можна ж, справді, знову й знов наступати на ті самі граблі?
...Хоч як це дивно, але чим більше спостерігаєш навколоспікерську метушню, тим частіше спадають на думку аналогії з класикою — не лише з Криловим, а й, скажімо, з лейтмотивом П’ятої симфонії Бетховена, відомим під назвою «так доля стукає в двері». Втім у двері до обраного чотири роки тому з надцятої спроби головою ВР попереднього скликання Олександра Ткаченка доля, пам’ятається, не стукала: вона відразу на нього, за його власним висловлюванням, «впала». Залишається лише сподіватися, що ми скоро дізнаємося, кого «придавить» цього разу. І що це знання не додасть нам скорботи...
КОМЕНТАРІ
Із проханням спрогнозувати подальший розвиток подій щодо спікеріади «День» звернувся до народних депутатів.
Олександр ЗІНЧЕНКО, фракція СДПУ(О):
— Позиція нашої фракції стосовно кандидатур на посади спікера та його заступників може бути досить гнучкою. Ми не будемо каменем спотикання у цій спікеріаді й готові обговорювати різні варіанти. Але ці різні варіанти повинні бути навколо структур, які жорстко визначають свій вплив, які здатні зібрати необхідну кількість голосів. Учорашнє голосування, де наш пакет (Литвин — Мартинюк — Зінченко. — Авт. ) отримав найбільшу підтримку в 209 голосів, продемонстрував тенденцію, а як вона розвиватиметься далі — покаже час. Я готовий, наприклад, поступитися своєю кандидатурою. Але чи поступиться фракція «своєю» людиною в керівництві, поки сказати складно. Нашу гнучкість побудовано на тому, що у нас є досить багато людей, які можуть претендувати на різні посади. Якщо депутати ухвалять рішення голосувати за «великий пакет» з урахуванням комітетів, тоді ми можемо розглянути тактику своєї поведінки через комітети, наприклад, відійти від участі у розподілі портфелів керівництва парламенту. Для нас ніколи не було самоціллю зайняти місце серед головуючої трійці. Сьогодні роль людей, які сидять у цих трьох кріслах, трохи менша, ніж це було у попередньому парламенті. Цей парламент більш жорстко структурований. Роль фракцій, політичних рішень є вищою. Тому людям-керівникам парламенту більше знадобляться якості менеджера, вміння гнучкіше та м’якше реагувати на розстановку сил — вони повинні бути на чолі структури управління, а не структури організації політичної дії.
Голосування з «великого парламентського пакету» може бути хорошим варіантом компромісу. Однак я учора чув, як Ющенко пропонував включити до такого пакету губернаторів, Кабінет Міністрів. Я вважаю це пропащим варіантом. Ніколи усі гілки влади не будуть сидіти цілий місяць і розраховувати, яким губернатором в яку область поступитися заради певної посади чи губернії — це щось із розряду глибокої фантастики, навіть не наукової. А коли йдеться про широкий пакет усередині парламенту — це інша річ. Адже тут головне — як підійти до розподілу комітетів, і не треба відразу ж пропонувати конкретні кандидатури. Я вважаю не зовсім правильним, коли йдеться тільки про три керівні крісла, а потім окремо розглядаються місця керівників парламентських комітетів. Отже, досить серйозні повноваження спікера нібито ще раз перерозподіляються на комітети.
Олександр КАРПОВ, фракція «Єдина Україна»:
— Наша позиція полягає в тому, що найбільша фракція претендує абсолютно законно на посаду голови Верховної Ради. З цієї позиції ми не зійдемо. А людиною, яка буде висуватися від «Єдиної України» на цю посаду, був, є і буде Володимир Литвин.
Ми з самого початку пропонували голосування по «великому парламентському пакету». Але ця позиція не була підтримана. Сьогодні ми не заперечуємо ні цієї схеми, ні тієї, що застосовується зараз. Для досягнення результату ми просто зобов’язані весь спектр можливих варіантів використовувати, аби йти по дорозі, яка має привести нас до храму.
Приблизний сценарій розвитку подій щодо виборів керівництва ВР виглядатиме, на мою думку, наступним чином: о 16 годині почнеться засідання парламенту. Якщо на це засідання пакети не будуть запропоновані, вирішать зробити перерву до завтра. А завтра (сьогодні .— Авт. ) о 10 годині відповідно до регламенту знову почнеться засідання парламенту. Якщо пакети не будуть запропоновані, напевно, вирішать зробити перерву до вівторка... В 1998 році ми «всього» за два місяці вирішили питання зі спікером. А зараз пройшло лише два дні, а всі очікують результату. Так не буває. Навіть дитина в утробі матері має розвиватися 9 місяців. Це проблема часу, простору, організації роботи. Як тільки була запропонована схема таємного голосування, стало зрозуміло, що буде відбуватися. Цей спосіб голосування надзвичайно розтягує процес в часі — на години. А голосування картками — це 10 секунд. Це і є елементи спікеріади з демагогією про таємничість, демократію, народ України. Але я переконаний, що цим парламентом ми закінчимо спікеріаду набагато швидше, ніж в 1998 році.
