Чотири заповіти Миколи Костомарова
Розглянемо перший iз них. У епоху, коли в офіційній історіографії (пригадаймо Карамзіна!) було заведено ототожнювати історію держави (а точніше, історію правлячої династії й конкретного монарха) та історію народу, свіжо, сміливо й абсолютно по-новому прозвучала думка Костомарова: «основне начало форм громадського й політичного життя, вивченням яких займається історія, — це народ». Саме Костомаров став основоположником народницького напрямку в українській історіографії. Й нині можна сказати: так, в історії трапляються більш-менш тривалі періоди, коли «народ мовчить», але це лише на певний час...
Другий заповіт історика. Костомаров усе життя вирізнявся виключно трепетним, відповідальним ставленням до професійного покликання вченого. Наука назавжди залишилася для нього «улюбленим до нестями предметом». Микола Іванович не терпів у своїй роботі приблизності, неточності або розпливчастості, звідси — дуже солідна документальна база його праць, результат багатьох десятків років каторжної праці з джерелами в архівах.
Не менш злободенним є й третій заповіт. Будучи видатним істориком як Росії, так і України, ставлячись iз глибокою повагою до обох народів, Костомаров залишив нам тонкий і проникливий аналіз цих двох національних характерів. На його думку, схильність українців до «начал особистої свободи» спонукала наш народ створювати відповідні громадські структури (в минулому — Запорозька Січ, у перспективі, можливо, — федерація), тоді як росіяни «прагнули утворити могутнє громадське тіло на споконвічних началах, що призвело до єдиновладдя й потужної держави».
І нарешті, донині залишаються гостросучасними й такі думки М.І. Костомарова, покладені в основу діяльності Кирило-Мефодіївського братства, одним iз керівників якого він був: «кожна народність зберігає свої особливості при загальній особистій і громадській свободі; ставлячись iз огидою до релігійної і національної ненависті, ми співчуваємо з приводу неуцтва народу...»
Блискучий історик-стиліст, який умів викладати драматичні сторінки минулого захоплююче, мов роман, водночас — творець історичних художніх творів, написаних на вищому рівні наукового знання епохи, Микола Іванович Костомаров був і по праву залишається «володарем думок», корифеєм нашої думки, нашого слова та культури.
