Виховувати дитину треба з моменту зачаття
— Кожна людина, коли вона вже сформувалася, згадує тих, хто вплинув найсерйознішим чином на її розвиток і кого вона може вважати найближчою для себе людиною. У моєму житті це була бабуся — Анастасія Савеліївна Татаринова, — яка була розумною, доброю, глибоко освіченою, інтелігентною від природи людиною. У сім’ї у великій пошані була працьовитість, гостинність, прагнення до пізнання. У бабусі було вісім дітей, я ж виховувалася у неї тому, що у мене дуже рано помер батько і мама була вимушена багато працювати.
Самоствердилася я рано: діти завжди брали участь в обговоренні сімейних проблем і пошуку виходу зі складних ситуацій. Бабуся мене не втомлювалася хвалити і ніколи не сварила, оскільки вважала, що дитина ніколи не хоче спеціально зробити погано, вона завжди прагне зробити добре, але у неї це може не вийти. Тепер я на це дивлюся з позиції генетика і дивуюся, як це бабуся здогадалася, що для реалізації генома потрібно створити певні умови. Мені здається, що головне завдання батьків — це не породжувати проблему батьків і дітей, якої у чистому вигляді в природі не існує. У стосунках з бабусею у мене проблем не виникало, а з мамою було складніше, оскільки вона хотіла, щоб я була тільки такою, якою вона мене собі уявляла. Для бабусі ж було важливо, щоб я реалізовувалася з усіма своїми кращими якостями, вона завжди мене розуміла. Дитині треба надавати можливість себе виявити у ранньому віці. Недаремно японці і датчани дозволяють дітям до 5-річного віку все. Це сприяє розвитку пізнавальної функції, інтенсивної реалізації талантів.
На своїх дітях я змогла перевірити, наскільки була права бабуся. Даючи мені дуже великі можливості розвиватися, більше підтримуючи мене, ніж дорікаючи, бабуся ставила до мене дуже великі вимоги, але на фоні її доброзичливості мені було соромно виконати роботу неякісно. Мою старшу дочку Вікторію виховувала в основному мама. Вікторія сьогодні дуже цікава, сильна людина, з багатим внутрішнім світом (вона художник), але при внутрішній силі, вона разом з тим нерішуча. Це наслідок жорсткого виховання. Моя мама — людина дуже вимоглива, яка частіше сварила, ніж хвалила, — тримала дитину «в їжакових рукавицях», під тиском високих вимог.
Друга дочка — Юлія — лікар, генетик. Вона народилася, коли я була дорослою людиною; і у мене ставлення до її формування було свідомим. Я їй дозволяла все, але це не означає, що я не обмежувала якісь негативні дії. Я намагалася їй показати, що робити погано і чому це робити не потрібно, але при цьому ніколи не карала. Думаю, що саме тому Юлія у житті відчуває себе більш упевнено, оскільки на неї не накладалося у дитинстві важких обмежень, як це було з Вітою. Дівчата дуже різні, але при всьому при цьому обидві дочки — мої улюблені друзі.
І ось тепер у мене три онуки, яким 20, 12, 5 років. З молодшим я тепер проходжу черговий етап у житті, коли намагаюся сформувати людину з тими цінностями, які були значущі у нашій сім’ї — чесність, працьовитість… Тепер це ще більш усвідомлений експеримент, який приносить мені величезне задоволення. Якось ця крихітка з власної ініціативи взяла і перемила весь посуд. І, незважаючи на те, що я багато чого за онуком непомітно переробляю, я його дуже хвалю за роботу. Похвала дає можливість відчути дитині свою самодостатність, пережити почуття гордості.
Мій життєвий успіх формувався виключно за рахунок праці і розуміння того, що я покликана через свою працю досягнути якогось певного становища у суспільстві, грунтуючись на альтруїстичному початку. Можливо, що егоїзм — верхній ступінь альтруїзму, десь ці два альтернативних поняття перетинаються. Мій життєвий успіх також був зумовлений і моїм прагненням знизити до мінімуму протиріччя з навколишнім світом. Якщо ти упевнений, що робиш дуже потрібну і важливу для людей справу, не треба витрачати енергію, щоб зі своїми опонентами вступати в якусь боротьбу. Необхідно виявити твердість, залишатися самим собою завжди.
Мені дуже хотілося, щоб моя дитина обов’язково була доброю й уміла співчувати людському горю. Я спеціально не вигадувала захисту для своїх дітей від використання кимось їх доброти, хоч і усвідомлювала таку небезпеку. Завжди старалася дітям прищепити, що почуття власної гідності, почуття гордості — це даний Богом захист, який треба у собі реалізувати.
Коли мої діти скаржилися, що їх хтось образив, я практично завжди приймала бік дітей. Старша дочка добре знала літературу, писала вірші, але на випускному усному екзамені їй поставили низьку оцінку. Я зустрілася з учителькою не для того, щоб змінили оцінку, а щоб сказати їй про те, що вона не має права з такою неповагою ставитися до учня, який досить добре виявив себе з цього предмету протягом року не тільки у школі, але й на олімпіадах. Дочка відчула, що вона не одна у ситуації, що склалася, що у неї є підтримка. Такого типу підтримка і формує дружні стосунки з дітьми. Ми ж традиційно, не думаючи, часто намагаємося підтримувати старших.
Я дотримуюся думки, що особистість починається з того моменту, коли зустрічаються дві статеві клітини і відбувається зачаття нового організму. Прямо з цього моменту цей організм уже треба поважати. Я говорю вагітним жінкам, які не стежать за своїм здоров’ям: «Чому ви не любите своєї дитини?» Два роки тому ми відкрили Центр дородового виховання дітей. Японські вчені довели, що діти чують і розуміють нас ще в утробі матері. Центри дородового виховання дітей є ще у Парижі і в Англії, а в Китаї дородовим вихованням дітей займалися ще тисячу років тому. Діти, яких полюбили ще до народження, зростають більш доброзичливими, спокійними, добре реагують на ті голоси, які зверталися до них зі словами любові.
Девіантні (протиправні) форми поведінки людини іноді пов’язані з особливими формами порушення обміну речовин. Сьогодні наукою розроблено способи ослаблення неправильної роботи гена у людини. З кожним роком вчені знаходять нові способи вирішення генних проблем. Коли ж ми говоримо про виховання дітей, то батькам важливо вчасно помітити цю патологічну спрямованість і спробувати своїм зовнішнім впливом скоректувати цю негативну якість. Наприклад, якщо дитина недбала, батьки часто намагаються боротися з цим криком, зневагою, образами, але ж поведінка людини закладена генетично. Якщо у батьків вистачить терпіння кожного дня, граючи з дитиною, прищепити їй необхідні навички, то вони обов’язково доб’ються позитивного результату. Позитивне зовнішнє середовище допомагає ослабити закладену природою проблему. Часто вчителі борються з негативною поведінкою дітей поганими оцінками за поведінку. А боротися треба зовсім іншим чином — з’ясувати причину такої поведінки, але не на рівні звичайного лікарського огляду, а на рівні аналізу його біохімічних даних — чи немає порушення обміну амінокислот, яке призводить до накопичення в мозку певних речовин, які викликають рухове розгальмування. Буває, досить змінити харчування дитини, щоб усе стало на свої місця. На жаль, у нас в Україні генетичні центри ще недостатньо запитані. Адже якщо батьків турбує поведінка дитини, то їм треба звертатися не тільки до психолога, але й до генетиків.
Виховувати дитину потрібно з моменту зачаття. Мама — перший всесвіт для дитини. З моменту народження на першому місці — питання харчування. Саме у цій галузі ми допускаємо найбільшу кількість помилок, тому що ми, як правило, не враховуємо індивідуальність дитини, а примушуємо її їсти те, що вважаємо для неї потрібним. Адже може виявитися, що дитина не даремно від чогось відмовляється. Усі діти різні — і у харчуванні також потрібен індивідуальний підхід, і не можна силою нав’язувати дитині свою волю. Навіть немовля дорослі повинні вчитися розуміти, щоб поводитися з ним адекватно і не створювати ні йому, ні собі проблем. Прагнення всіх генетиків світу сьогодні — робити побільше скринуючих (відбіркових) програм на ті хвороби, які найбільш поширені у даному регіоні і які можна вилікувати у дитячому віці.
Реалізувати себе як матір і як вченого мені дала можливість сім’я — мій чоловік, моя мама і мої діти, які цілком брали на себе весь побут і навіть допомагали у нескладній чорновій науковій роботі. Сім’я мала одну головну виховну лінію, і це давало можливість для взаємозамінності у сім’ї. Головним для нас було, щоб дитина виросла порядною людиною. Найприємніший для мене комплімент, коли чоловік говорить: «Ви вчений, але ви більше жінка». Людина повинна жити в тій сексуально-психологічній орієнтації, в якій вона запрограмована природою. Коли жінка досягає якихось ділових рівнів, але перестає бути жінкою — це важко для самої жінки та її оточуючих. Людина повинна залишатися сама собою. Я завжди стежила за тим, щоб дочки були модно вдягнуті, гарно виглядали, щоб чистота сяяла довкола. При нормальній сім’ї це нескладно.
