КЛУБ ЧИТАЧIВ «Дня»

1. Місце України в світі, що постійно та динамічно змінюється, визначати стає все більш проблематично, адже ми все більше і більше відстаємо у реальних, а не відірваних від життя статистичних показниках.

Україна тепер, після нового переділу сфер впливу в світі, після 11 вересня 2001 р. вже не відіграє так упевнено, як раніше, навіть роль буфера між Росією і НАТО.

Хоч у потенції Україна все ще конкурентоспроможна, як і її громадяни та її еліта, однак у ній загальнопоширений дрібноспекулятивний підхід «бери побільше та кидай подалі» виявився навіть у найбільшій національній гордості — футболі.

Одночасно залишилася майже непоміченою перша в історії перемога української збірної на Всесвітній олімпіаді з шахів! Воно і правильно — хіба ми цінимо інтелект? Це нехай там американці, «азіатські тигри» і навіть Індія починають процвітати завдяки інтелекту. А ми, «имевши, не храним...» — втративши, будемо звично плакати?!

2. Вселяє оптимізм сьогодні хуторська самодостатність середньостатистичного українця. Однак «на завтра» потрібно рішуче від неї відмовитися. Тільки разом ми — сила. Від «атомізованої» відособленості українців слід би перейти до узагальнених та стійких міцних «ковалентних зв’язків». Кожен, хто тут живе, може і повинен відчути себе Українцем з великої букви. І зрозуміти, що іншої такої землі ніде не буде і не може бути. Тут наші коріння-могили, тут, під цим небом, на цих берегах наше майбутнє.

3. Юристам і політикам додалося роботи і клопотів — Україна прийняла Земельний кодекс, розглядаючи землю як товар. З одного боку, це резерв для розвитку фермерства. Iз другого — джерело зловживань, особливо враховуючи наші реалії...

Новий переділ сфер впливу в світі після американської трагедії 11 вересня 2001 р. між США (НАТО) і Росією залишає менше можливостей для маневру між ними. І навпаки, зумовлює більше залежності від їхнiх узгоджених дій. Це позначиться на всіх нас.

4. І країна, і ми, звичайно, змінюємося. Ще більше відчувається вакуум добротної політичної ідеології та харизматичних загальнонаціональних лідерів. Все більше безвір’я маси, відхід до бездуховного окультизму, апатія, недовіра всіх до всіх. Все важче виявити і «гальванізувати» залишки ейфорійної та безкорисливої довіри та готовності допомагати «заради ідеї».

Не помилився бородатий класик: «Буття визначає свідомість». Не забути б тільки його ж висловлювання, що бувають моменти історії, коли подальший розвиток буття визначається свідомістю. Ось з цього тривалого стану ми всі ніяк не виберемося.

5. З призначенням голови АП Володимира Литвина головою адміністративно-політичного передвиборного блоку «За ЄдУ» відбулося публічне виявлення «Головного політичного Гравця» і партії влади. Відповідно публічно визначилася тенденція до зміцнення командно- адміністративної системи України. Нагадаємо, що саме деградація такої в СРСР призвела до падіння всієї, здавалося б, непорушної, конструкції.

«Реактивно-чорноморська криза» виявила нездатність вищої еліти країни оперативно, адекватно і чесно реагувати на події, не кажучи вже про глобальні виклики, пов’язані з американською трагедією.

6. «День» радує вже самим фактом свого існування на чолі з Ларисою Івшиною, щиросердість якої зігріває душу! Засмучує, що поряд все менше зірок, рівноцінних. Віддаю належне чіткості і чесності Віктора Зам’ятіна. Гарний філософ Сергій Кримський!

Радує, що багато журналістів, пройшовши школу «Дня», стають першими і в інших мас- медіа. Радує відданість таланту Анатолія Казанського.

Мені бракує незалежних політичних, філософських, ширококультурологічних оцінок (особливо С. Кримського), і, як і раніше, — шахів, поезії (можливо, конкурсів). А також регулярності та своєчасностi приходу «Дня» у «першу столицю» України. Бракує, зрозуміло, і відповідного до рангу міста постійно і активно діючого журналістського бюро «Дня» у Харкові.

7. Саме зі спробою зав’язати тісні відносини з «Днем» пов’язаний досвід мого першого спілкування з газетою. Я відібрав тоді декілька своїх публікацій у різних ЗМІ та відіслав (через харківське бюро газети) — редакція «не загорілася». Надовго охолонув і я. То купував «День», то «зраджував» з іншими — журналістів тоді ще не відстрілювали і вибирати було з чого.

Але ось прийшов 1999 рік, я «піймав» потрібний номер і ризикнув відгукнутися на конкурс кращого експерта газети «День». І виграв у дуже непростій конкуренції.

І ось я у Києві, на теплоході «переможців»: короткочасні появи Лариси Івшиної, увага Діани Базиляк, знайомство — то вельми тісне (застільне), то хоч би візуальне — з дуже багатьма творцями газети, доброзичливість Наталії Лігачової, честолюбні плани щодо лідерства газети, вшановування номінантів.

І нарешті — подорож: Париж — Брюссель — Амстердам — Кельн. Навряд чи це кумедно, але все, звичайно, запам’яталося надовго...

8. Я побажаю, щоб:

«Укус змеи (2001) таил лекарство,

Аллюр коня (2002) — приблизил царство.

Не клана шутовских затей,

А поступь праведных идей!»

1. Проголосивши незалежність, Україна заявила себе великою європейською державою з широким діапазоном творчих можливостей. На жаль, цю репутацію наша держава не втримала. Географічно ми залишаємося в Європі, політично йдемо до Європи, економічно ніби теж. Світ бачить, що між Україною і, наприклад, Білорусією є різниця. Але велика різниця є між Україною і західноєвропейськими країнами і навіть колишніми членами «соціалістичного табору». Усе-таки наша держава тримається — значить, конкурентоспроможна. Наші громадяни виїздять за кордон і знаходять своє місце у житті. Наші науковці теж знаходять там роботу за фахом. І програмістів, навчених у нас, приймають на роботу за кордоном. І виставки творів багатьох наших митців викликають інтерес за кордоном. І наші жінки конкурентоспроможні за кордоном. Наша політична еліта демонструє свою конкурентоспроможність умінням утримувати владу. Але вона не може налагодити життя в Україні так, щоб усі змогли знайти застосування своїм знанням і умінням на Батьківщині.

2. Оптимізм викликає вже те, що Україна, попри всі негаразди, вже понад десять років незалежна. І добре, що дедалі більше людей відчуває себе громадянами незалежної України. Рішуче відмовитися треба від політичної байдужості і від російської мови. Ми ж українці.

3. Після подій 11 вересня намітилось зближення США і Росії на грунті боротьби з міжнародним тероризмом. Оскільки Росія традиційно вважає тероризмом і навіть кримінальним бандитизмом будь-який національно-визвольний рух, спрямований проти російського імперіалізму, то для України це тривожна тенденція. Взагалі під гаслами боротьби з тероризмом у країнах, що вважаються зразками демократії, все більше прав отримують спецслужби. А це тривожна тенденція для всього світу.

4. Ми вчимося. Ми робимо висновки — іноді правильні, іноді неправильні. Але ми розвиваємося.

5. Головні політичні підсумки року — це підготовка до виборів у парламент. Партії діляться і об’єднуються в блоки. Виділяються лідери.

6. «День» радує серйозними аналітичними статтями. Водночас на сторінках газети присутня й цікава інформація про поточні події. Обговорюються теми політичного розвитку України, міжнародні теми, соціальні. Можливо, варто було б друкувати в газеті гостросюжетний роман із продовженням.

7. Цього літа я відпочивав у Закарпатті за путівкою, яку виграв у конкурсі газети «День». Враження чудові.

8. Щоб кожного дня у новому році кожний з нас отримував «День», заповнений новинами про позитивні зміни в Україні.

1. Повторю думку Бориса Нєпомнящого, президента УкрСАТ: «Якщо в нас чогось бракує, то лише одного — топ–менеджерів». («Дзеркало тижня», 9.XII.2000).

2. Мене називають «патологічним оптимістом» щодо України, тому не приймаю «років розчарування». Позавчора знайшов «Вісті з Україні» за березень 1986. Там про XXVII з’їзд КПРС. Та вже тоді було погано. Поволі Україна з того вилазить.

3. Закон про землю.

А мені просто приємно, що маю можливість жити в Україні і спостерігати зблизька, як вона підростає.

4. Десятирічна дитина росте. То «тєжко». Пригадую, коли мені було 10, і не хотів би туди повертатись.

5. Закон про землю.

Кількість партій, схоже, зменшується, і треба надіятись, що «блоки» стануть серйозними партіями.

6. Читаємо ж його із дружиною щодня! Обговорюємо. Серед наших фаворитів К. Гудзик, Ю. Шаповал, С. Кульчицький, Л. Ковалевська, О. Маркосян... І, звичайно ж, Лариса Івшина — наприклад, її розмова з Адамом Міхніком.

7. Так. 30 жовтня ви писали про клуб «Бабуїн», і я все ще там не був, бо ви не написали, де він знаходиться. Це вина редактора. Автор не написав, а редактор не вписав, не обслужив читача.

8. Щоб у 2002, навіть в останньому його кварталі, я міг купити «День» в кіосках Стрия й Луганська, Харкова і Хотина, Рівного й Одеси — не тільки у Києві.