Михайло ЗАХАРАШ: «Сьогоднi ми можемо врятувати людинi життя, але «нагородити» страшним недугом!»
Початок теми на 1-й сторінці
— Програма розвитку донорства крові та її компонентів потребує фінансових вкладень. Мабуть, у когось може виникнути запитання: наскільки це виправдане, враховуючи недостатнє фінансування вітчизняної охорони здоров’я й наявність ряду проблем, які вимагають невідкладного вирішення, наприклад, таких як ВІЛ/СНІД та туберкульоз, а також напередодні реформи в сфері охорони здоров’я (я маю на увазі запровадження інституту родинної медицини)?
— Я одним із перших висловив ідею про надзвичайну актуальність цієї проблеми. Останні події ще раз примусили нас замислитися над тим, що до надання допомоги при різного роду катастрофах ми повинні бути завше напоготові. А питома вага тих, кому є необхідним переливання крові, в таких випадках становить близько 50%. З іншого боку, переливання крові пов’язане з величезною кількістю серйозних ускладнень, і сьогодні ця проблема загострилася, як ніколи, в зв’язку з поширенням таких важких захворювань, як ВІЛ/СНІД, венеричних, а також вірусних інфекцій. Їх носіями є безліч людей, які в багатьох випадках і не здогадуються про це. Методи, які сьогодні використовуються в клініках, не завжди дають можливість своєчасно виявити названі захворювання в людей, які потенційно стають донорами. А це означає, що переливання крові здатне викликати інфікува ння. На жаль, система заготівлі та переливання крові в країні зазнала істотних змін. Щоправда, вона ніколи не була довершеною, але зараз її стан особливо скрутний. У лікувальних установах задовольняються лише термінові потреби, а цього, зрозуміло, вкрай недостатньо, особливо для людей з такими рідкісними групами крові як перша резус негативний, у яких і зустрічається більше за все патологій. У нас лише Інститут гематології та переливання крові — більш чи менш серйозна установа, інші станції далеко не в кращому стані. Тому я думаю, що вся система повинна реорганізуватися. Є, скажімо, приклад Росії. Там навіть організували виробництво фільтрів, які використовуються для очищення крові при переливанні, що дає можливість попередити різні трансфузійні реакції, наприклад, тромбози.
— Наскільки мені відомо, основна маса донорів сьогодні належить до категорії соціально неблагополучних, що корелює з якістю їх крові. Що ж робити в цьому випадкові?
— Так, це дійсно так. Щоб отримати певні матеріальні блага й безкоштовний обід, багато хто хоче стати донором, будучи інфікованим. Я думаю, що медичні працівники не допрацьовують у цьому плані й санітарна пропаганда у нас не на високому рівні. Сьогодні ми можемо врятувати людині життя, але «нагородити» страшним захворюванням — таким, як СНІД чи гепатит, який може призвести до цирозу печінки. До відбору донорів треба підходити набагато жорсткіше, аніж зараз. Треба створювати лабораторії, в яких можна зробити не лише загальний аналіз крові, визначити її резус-фактор і, щонайбільше, наявність ВІЛ-інфекції, але й виявити інші інфекції та захворювання. Зараз у сфері охорони здоров’я існує така тенденція — обмежити кількість переливань крові, адже існує маса випадків, коли без нього просто не обійтися. Але в будь-якому випадкові, нехай буде менше, зате обстеження мусить бути надійним, що повністю виключає небезпеку для пацієнта. Оптимальний варіант — це автокров: коли кров кожного мешканця зберігається в спеціальних сховищах, і в разі екстреної необхідності в будь-який момент може бути використана.
— Чи може заготівля автокрові стати незабаром нормою для України?
— Звичайно, в Росії вже до цього дійшли. Адже процес переливання крові дуже складний і передбачає ряд проб — повторне визначення групи крові, сумісності. При використанні автокрові про це вже не доводитися говорити й, окрім цього, «своя» кров володіє більшою біологічною активністю. Щоправда, шлях до автодонорства — непростий. Тут потрібні великі видатки, насамперед, на створення сучасних станцій, які передбачали б дотримання технологій. Має бути задіяно систему розподілу, реалізації, оновлення й контролю за якістю. Але мета виправдовує засоби.
— Яку суму закладено в проекті бюджету-2002 на реалізацію програми та чи можливо її виконання лише за рахунок бюджету?
— Очевидно, що лише за рахунок бюджету фінансування неможливе. Абсолютно впевнений, що до цієї сфери необхідно залучити позабюджетні асигнування, великі підприємства, перспективні галузі промисловості, наприклад, оборонну та металургійну, а також приватних підприємців, яких зараз дуже багато. Тим більше, що заявки від них уже надходили, і вони в цьому були дуже зацікавленими. Точну цифру, яку передбачено в бюджеті, назвати поки що не можу, однак державних асигнувань вистачатиме лише на підтримання нечисленних установ для заготівлі та переливання крові, але не на їх розвиток.
— Які мінуси ви можете відмітити в програмі?
— Я вважаю, що ця програма абсолютно реальна, тому що технології та методи вже давно відомі. Існують проблеми тільки економічного характеру, а також психологічної готовності. Споконвіку ці програми були державними, і служба крові також. Саме тому органи охорони здоров’я ставляться з упередженнням до того, щоб у цій сфері передати що-небудь до приватних рук. Я вважаю, що ми повинні чимось поступитися заради основної мети. Але в будь-якому випадкові, державний вплив повинен бути провідним, і держава мусить суворо контролювати діяльність приватників. Прогрес вже можна бачити. На самому початку, коли тільки-но почали розмовляти про цю програму, ми зустрічалися з категоричним «ні», неприйняттям і нерозумінням проблеми. Вірніше, всі розуміли значущість проблеми, але вважали, що говорити сьогодні про неї не варто, оскільки реалізація програми економічно неможлива. А окрім цього, були й свої відомчі інтереси — «нікому не віддати й самому нічого не зробити». Та зараз, iз кожним днем, усвідомлюєтся все більше, що самі ми цього не зробимо, а не робити — не можна.
— Коли ми зможемо побачити результати дії цієї програми?
— Якщо остаточно буде вирішене питання про фінансування, то тоді — протягом двох років.
