МІЙ «День»

Тетяна КРАСИКОВА , президент Кримської телерадіокомпанії:

— Я не можу сказати, що я регулярно читаю газету «День» тому, що до нас вона надходить дуже обмеженим тиражем. Її дуже важко дістати, і, як кажуть, якщо не встиг то — спізнився. Але все ж таки, якщо я встигаю її купити, то читаю обов’язково і завжди розділ «Телебачення». Огляди Наталі Лигачової зроблено професійно і солідно. Принаймні той аналіз, що дається в «Дні» — це завжди цікаво, якщо вибирати з усього інформаційного простору України. Більше того — прогнози й оцінки, які там дають — найочевидніші. У мене немає ніяких критичних зауважень — я дуже люблю «День». Хоча це не найлегша газета для читання, коли ти приходиш додому втомлений після важкого робочого дня. Я читаю небагато газет, оскільки в мене сильна фізіологічна алергія на друкарську фарбу. Іноді мені доводиться читати газету в марлевій пов’язці. На такі муки я йду для того, щоб читати пристойні видання. Мені просто шкода гаяти свій час і здоров’я на розважальні газети. Вашу газету зроблено з повагою до своїх читачів, ви не грається з ними в «піддавки» і передбачаєте наявність у читача розуму, освіти та інтелекту. А це завжди приємно!

Зураб АЛАСАНІЯ , журналіст, директор медіа-групи «Об’єктив»:

— «День» для мене насамперед партнер і соратник. У роботі — це база даних і перевірена інформація. Бо коли в мене немає точної та перевіреної інформації, то я завжди знаходжу її в архівах «Дня». Якщо я не прочитав останній випуск, то запитую себе, що я знову пропустив. Ваша газета — приклад невгамовності в рівнобіжних проектах (Про фотовиставку «Дня» в Харкові досі говорять!) Може видатися дивним, але «День» — це приклад спокійної тримовності та відсутності проблем навколо цього, а це є особливо актуальним у східному регіоні. Газета пропонує мову на вибір. Це — дуже зважений хід. Але й крім цього, всі інші матеріали дуже виважені і до них спостерігається спокійний підхід — немає істеричного тону. Ця стабільність — загальний емоційний стан. Стан могутності, стабільності і, можливо, трішки істеблішменту Це солідно, це викликає довіру! Фактично газета «День» — взірець, за яким можна звіритися і у власних матеріалах, і в їх подачі. І якщо ми тут щось робимо, то, в принципі, свій тон я завжди можу звірити з «Днем». Тоді я кажу своїм колегам: «Ні. У нас трішки виходить за межі — дещо істерично. Ось подивіться на спокійних хлопців і подивіться як вони це роблять». Або ж: «У них яскравіше, могутніше — ми трошки не дотягуємо». У будь-якому випадку політична тематика в мене на першому місці, всі подробиці завжди є й досить швидко, ось через те ви й називаєтеся «День». Я завжди стежу за соціальними опитуваннями; історія в «Дні» завше висвітлюється прекрасно. Зрозуміло, що десь тут є доступ до архівів, але інформацію дуже добре оброблено й подано. «День планети» також черпає новини, в основному з інформагенцій, але все одно відчувається рука «Дня» — авторська робота.

Тетяна КОЖЕНОВСЬКА , телеканал «Ефір-1» (Луганськ):

— Газету «День» можна купити в нас у вільному продажу, тому вона доступна й у нас. На жаль у нашому місті не проводилися якісь рейтинги республіканських видань, але принаймні газету «День» читає багато хто. Останнім часом ваша газета брала безпосередню участь у нашій долі, тому стала для нас партнером у вирішенні наших проблем. Я гадаю, що газета досить професійна. У нас в місті до журналістів ставляться не як до людей певної професії, а як до представників певних політичних структур, засновників. А професійна діяльність журналіста повинна завжди грунтуватися на принципах професіоналізму, а не політичної належності. У цьому плані досить грамотно працює газета «День», яка професіонально підходить до тих проблем, які вона висвітлює. Я гадаю, що в нашій роботі це — найголовніше. Наша професія полягає в тому, щоб розповідати про все, що ми бачимо. Комусь це не подобається — це інше питання. І мені здається, що, так званий, головний професійний стрижень є в газеті «День». Газету я завжди читаю від самого початку до самого кінця, оскільки вся інформація є актуальною і цікавою. У мене немає улюблених рубрик, градацій. Мені подобається читати все — я повинна володіти інформацією. Ця газета в мене входить до числа тих, які я беру в руки і переживаю при цьому приємні почуття.

Лія БУДЖУРОВА , голова Асоціації кримських журналістів:

— Мій «День» дуже різний. Він півроку як «рожевий ранок», півроку — «спекотний полудень», а ще півроку — «чорна ніч», яка може настати. І наступний «рожевий ранок» може настати для зовсім іншого фігуранта, який має або не має відношення до «Дня». Я хочу побажати, щоб ви були мужні й не піддавалися!

Євгенія ТКАЧЕНКО , генеральний директор АТ «Магнолія — ТБ»:

— Колектив телекомпанії «Магнолія — ТБ» дуже любить і цінує газету «День» за серйозну аналітику, об’єктивність, тобто можливість почути думки двох сторін. Дякую за зворотний зв’язок із читачами, за те, що ви даєте можливість почути «глас народу». Більше за все радує, що читач газети «День» розумний та інтелігентний — ми з цікавістю читаємо їхні відгуки. Окрема подяка за рубрику «Телебачення» в п’ятничних випусках і за те, що газета «День» стала трампліном до самостійної кар’єри для Наталі Лигачової.

Володимир ЗДОРОВЕГА , професор кафедри української журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка :

— Вам дуже багато роблять справедливих компліментів і я приєднуюся до того, що говорять люди. Я сам є дуже уважним читачем і скромним автором газети «День», і вважаю вашу газету одним із найпотужніших джерел інтелектуальної інформації. Мене приваблює сміливість, плюралізм газети, яка завжди сміє давати різні точки зору на ту чи іншу подію, факт, проблему. Джерела інформації з регіонів дещо послаблені, але ця газета намагається компенсувати це тими справді гострими проблемами, часто розлогими, недоступними для всіх читачів публікаціями, тобто має своє певне обличчя, як гостра політична газета. Вона дає різні точки зору, і як мені здається — і це її своєрідна роль в Україні — вона об’єднує ті інтелектуальні сили, які є в нас в державі, дає їм можливість висловитися. Бажаю всім працівникам газети «День» творчої наснаги і бути на тому рівні, який вона тримає впродовж п’яти років.

Ігор НИКОРОВИЧ , журналіст газети «Галичина» (Івано-Франківськ):

— Я постійно купую газету «День» і колись навіть сподівався, що зможу працювати на неї, але тоді місце зайняв мій колега. Вважаю, що ваша газета одна з провідних в Україні. Вона розрахована на інтелектуального читача і водночас дає можливість почитати і белетристику. «День» для мене — газета, яку можна читати за робочим столом і на дивані. Я знаходжу у ній те, що мене більш цікавить — політика, досить серйозні аналітичні статті. «День» — газета суспільна в розумінні суспільства, як позитивного явища. Мені здається що «День» не женеться за смаками читачів, а формує їх.

Хотілося б, щоб вона виходила більшим обсягом. Щоб по п’ятницям, вертаючись із роботи, коли в тебе є два вихідні дні, купити газету «День», яка міститиме у собі ще більше інформації.

Тарас ВОЗНЯК , головний редактор журналу «Ї»:

— На мою думку, «День» на сьогодні є однією з найкращих газет в Україні. Нажаль, в Україні проблема з тим, що хороших газет дуже мало, а ви маєте достатньо велику перспективу розвитку. Разом із цим хотілося б, щоб якось більше ви розвинулися в аналітичному аспекті. Свого часу було достатньо багато аполітичного матеріалу, котрий давав інформацію людям у реальному вимірі. Інформацію не першого рівня, а вже якоюсь мірою осмислену. З іншого боку, я хотів би, щоб газета більше трансформувалася у свою електронну форму. Щоб, якщо вже в паперовій формі ми не можемо знайти належну кількість матеріалів, то хоча б у електронній формі всі ті статті, які заявлені в друкованому вигляді могли б мати більш розгорнений варіант. А так бажаю вам всього найкращого.

Євген МОРЕНЦОВ , «День»:

— Добре, коли юнацькі мрії збуваються. Навіть тоді, коли тобі вже п’ятий десяток. Професія журналіста приваблювала мене ще із шкільних років. Друкуватися почав п’ятнадцятирічним, одночасно пройшовши «Школу кореспондента-початківця» під керівництвом метра української спортивної журналістики 60-х — 70 хроків Всеволода Дмитрука. Але доля склалася так, що здобув освіту і працював у галузі комп’ютерних систем, де й досягнув певних вершин, захистивши кандидатську дисертацію. Час від часу, згадуючи юнацьку мрію, друкувався у різних виданнях.

Поява «Дня» одразу привернула увагу. Газета помітно виділялася серед інших аналітичністю, змістовністю й інтелігентністю. Щось ворухнулося в душі... Надіслав декілька матеріалів до «Дня», більша частина з яких була опублікована. Потім була участь у конкурсах «Кожен день — із газетою «День» та «Експерт «Дня», подальші публікації. Тож запрошення працювати у «Дні» прийняв без вагань.

Робота з листами читачів виявилася доволі цікавою. Докорінно змінилася їхня тематика. Якщо за радянських часів у листах до редакцій переважали скарги на побутові «дрібниці життя» типу даху, що протікає, то зараз читач мислить уже іншими категоріями, значно масштабніше. Пишуть про актуальні соціально-економічні проблеми, політичні питання, оцінюють роль особистостей у процесах державотворення, дискутують, полемізують, пропонують як зробити газету ще цікавішою. Інколи просять допомоги, і ми намагаємося не залишати без уваги жодного листа. Шпальта «Пошта «Дня» — це наш з вами живий взаємозв’язок. Спілкування із читачами підказує нові теми для публікацій, змушує глибше дослідити поставлені ними питання і відобразити їх у власних матеріалах.

«День» для мене — це можливість творчої самореалізації у прекрасному колективі високопрофесійних журналістів, у яких є чому вчитись і вчитись.

З ювілеєм вас, шановні колеги і читачі!

Вадим РИЖКОВ , «День» (Дніпропетровськ):

— Можливо, це видасться дивним, але я ніколи не отримував по підписці і не виписував газету «День», у якій працюю з моменту виходу першого номера. І все тільки тому, що обожнюю щоденний ритуал відвідин газетного магазину. Запах свіжих газет у чомусь схожий на саме життя, зафіксоване на газетному фото, життя, яке обпалює гострими заголовками новин. А зустріч з улюбленим виданням нагадує зустріч зі старим та добрим знайомим, від неї на весь день заряджаєшся позитивною енергією.

Помічаю, що у своїй слабості я не самотній — обличчя постійних читачів, котрі зранку відчувають «інформаційний голод», з плином часу стають настільки знайомими, що ми, зустрічаючись біля газетного «розвалу», посміхаємося один одному і ввічливо вітаємося. Трапляється, що тут же, біля прилавку люди радять один одному прочитати ту чи іншу публікацію, а часом у магазині розгорається справжня дискусія, до якої приєднуються навіть касир та продавці. Переконуєшся, що народ, котрий «найбільше читає у світі», не такий уже й простий. І на газетній «полові» його, як стріляного горобця, не обдуриш. Наш читач, вихований на радянських газетах, які треба було вміти читати ще між рядків, досить скептичний і зовсім не схильний «ковтати» все, що йому подають. Подає надію й інше — не дивлячись на велику кількість бульварних видань, люди наполегливо тягнутися до серйозної та аналітичної преси. А тому, варто затриматися і .. газету «День» можна отримати тільки з-під прилавку, куди догадливі продавці люб’язно відкладають найбільш ходові видання для своїх постійних клієнтів. Причому, зовсім не з надією отримати зайву копійку, а так, через бажання зробити приємне для посвячених, тиху радість від спілкування з твоєю газетою. Адже саме з цього і починається день...