ПРЕСИНГ Чорнобиля
Днями завершилася третя міжнародна конференція «Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи: підсумки 15-літніх досліджень». Щоб обговорити вічно актуальне питання, до Києва приїхали фахівці з країн СНД, Канади, США, Європи і Японії. Відмінною рисою минулої конференції стало обговорення питання, якому, по суті, в Україні донедавна не приділялося належної уваги, а саме: соціально- психологічна реабілітація потерпілого від аварії населення. На Заході цією проблемою займалися вже давно, у нас же домінуючим було соматичне здоров’я та радіаційний фон. Непідготовленість населення до аварій подібного масштабу і непоінформованість у питаннях ядерної енергетики стали причиною відсутності механізмів реабілітації населення. Незважаючи на те, що у рамках Чорнобильської програми ООН в Україні були створені центри соціально-психологічної реабілітації потерпілого населення, їх мізерна кількість не може забезпечити ефективність їх дії. На сьогоднішній день у країні працює п’ять центрів, у той час як статус потерпілих отримали 12 регіонів України. П’ятирічне існування центрів ще не дозволило набути достатнього досвіду та розробити ефективні механізми роботи з потерпілими. Зі слів координатора Чорнобильської програми ООН, психолога Оксани Гарнець , не завжди досвід західних країн та їх методики, зокрема голландські та канадські, на які спираються працівники центрів, можна застосовувати в нашій країні. Це пов’язано, на її погляд, насамперед, з ментальністю народу. Сама ж необхідність психологічної реабілітації не викликає жодних сумнівів. Результати соціологічних досліджень свідчать, що потерпіле від аварії населення відрізняє не тільки порушення фізіологічного і фізичного характеру, але й психологічного. За результатами досліджень, проведених у Київському інституті радіаційної медицини, аварія на Чорнобилі стала причиною повної перебудови системи цінностей у людей. Трагедія стала для них своєрідною точкою відліку у часі, яка поділила їхнє життя на дві половини — до і після аварії. Ці люди переважно відчувають себе неповноцінними членами суспільства. Часто їх соціальна пасивність абсолютно не пов’язана з їхнім фізичним станом, а швидше викликана тільки психологічним усвідомленням себе жертвою. Як розповіла «Дню» доктор медичних наук, науковий співробітник Інституту радіаційної медицини, завідуюча лабораторією соціальних досліджень Валентина Прилипко , наслідки аварії відчувають на собі не тільки її сучасники, але й діти, що народилися після неї. Від однолітків їх відрізняє те, що у перелік основних життєвих цінностей у них не входять такі як соціальна активність у суспільстві, стабільна робота та успіх, а найбільш незбагненним для них виявляється власне здоров’я та здоров’я батьків. У той же час статистичні дані, отримані внаслідок інших досліджень, свідчать, що у потерпілих регіонах на 50% збільшені показники хронічної депресії у населення, а також значно завищені, порівняно з іншими регіонами, показники суїцидальної поведінки населення. Вихід з даної ситуації учасники конференції бачать лише в акумуляції зусиль навколо цієї проблеми і більшому акцентуванні уваги на психологічному аспекті в роботі з населенням, яке потерпіло від аварії на ЧАЕС.
