ГЕОГРАФIЯ

Побачив світ чотиритомник відомого українського письменника Андрія Куркова. Здійснило цей проект харківське видавництво «Фоліо». До нього увійшов відносно старий роман Куркова «Бетфордов мир» і три новi книжки («Сказание об истинном народном контролере», «Судьба попугая», «Пуля нашла героя»). Вони є трьома складовими (на зразок трьох складових марксизму-ленінізму) одного роману-епопеї про радянський час — «География одиночного выстрела».

Рецензували новинку журналісти Сергій Васильєв і Діана Клочко. Свої думки вони оприлюднили на засіданні у фонді «Відродження»

Обоє відзначили, що «подрібнювати» великий роман на окремі книжки було недоцільно. Але це, як з’ясувалося, була ініціатива видавців. З комерційних міркувань.

Рецензенти виявили в чомусь схожий погляд на «Географию одиночного выстрела», а в чомусь різний.

Схожість в тому, що обоє вони вважали, що Курков створив щось на зразок радянського епосу чи міфу. За духом його річ близька творам Платонова і Войновича. Але якщо Клочко побачила у «Выстреле» негативне ставлення автора до радянського, то Васильєв, навпаки, вважав, що Курков відтворив радянську епоху з чималою симпатією.

Сам письменник сказав, що думка Васильєва ближча до істини. Зображені в романі «святі радянські» списані з його діда і батька — «чесних комуністів». Хоч він (як і в інших своїх речах) доводив багато - які ситуації до абсурду.

Коли до диспуту приєнався співробітник Iнституту літературознавства Микола Павлюк, обговорення набуло скандального характеру. Павлюк накидався не на «Географию выстрела», яку не читав, а на роман Куркова «Добрый ангел смерти», де фігурує Тарас Шевченко. Павлюк визначив цей твір як «проливання на папір сперми». Чим викликав велике пожвавлення серед присутніх. Мовляв, Курков — «ще того поля ягода...». І що більше двох прочитаних книг, які Павлюк подужав, він більше Куркова читати не збирається. І справа навіть не змісті, а в неякісній стилістиці.

Павлюк на підтвердження своїх слів став наводити цитати, які «ганьбили російську мову як таку». Перші ж витримки дуже сподобалися слухачам. Потім все більше і більше. А «найзлочинніша», за Павлюком, фраза — «втерся в довіру всім тілом» — трохи не зірвала шквал аплодисментів. Коли лютий критик пригрозив, що може наводити подібні цитати до ночі, публіка не заперечувала. Навіть навпаки.

Однак як професійний шевченкознавець, Павлюк «спіймав» Куркова не деяких невідповідностях деталей роману — документально-історичним.

Однак будь-який белетрист може помилитися у фактажі. Його завдання — створити цікавий твір, а не наукову працю. Ніхто ж серйозно не вивчає історію Франції за Олександром Дюма.

На захист Куркова стала журналістка Валентина Лисенко (і, за її визнанням, добра знайома пана Павлюка.)

Вона зазначила, що творів, про які говорить пан Павлюк, вона, на жаль, не читала. Але ознайомилася з романом «Смерть стороннього», що недавно вийшов українською мовою. Там чудово показано, як спокійне життя може бути вмить змінене однією подією. І навела приклад з власного життя. Двоє молодих людей, на вигляд з бiзнесу, били третього в ліфті її під’їзду. Їй довелося обдзвонювати квартири і виручати потерпілого. «Так розумієш, — сказала вона, — що за одну хвилину може змінитися все. І у Куркова таких поворотів в романі декілька». На відміну від Павлюка, вона із задоволенням почитає й інші твори Куркова. А роман «Смерть стороннього» сподобався навіть її дітям... На цьому полеміка закiнчилася.

Під фінал посипалися «дозвільно-світські» запитання. Чи працює Курков в якомусь «спеціальному» заміському будинку? (На зразок тих, які в московському Передєлкіно. Київський аналог — Конча-Озерна.) Які у нього взаємини із зарубіжними видавцями, чи розкуповують його книги в Німеччині та Англiї? Чи не сприймають iноземцi описаний ним абсурд як реальну українську екзотику? В якому напрямі буде далі рухатися його творчість: чи то більше у бік авантюрно-детективного жанру, в якому він працював раніше, чи то знову буде щось радянсько-міфічне?

Письменник терпляче розповів про свої житлові умови — дві квартири у Києві. Повідомив, що у нього прекрасні стосунки iз закордонними видавцями, і його книжки там чудово розкуповуються. Щодо «шляхів своєї творчості», Курков сказав, що його «радянська серія» складатиметься не з чотирьох, а з п’яти книг. П’ята — історичний роман «Сады господина Мичурина». На цьому він має намір закінчити з радянською тематикою і повернутися до авантюрних сюжетів сучасності. На зразок тих, що в «Смерті стороннього» чи «Пикнике на льду».

Обговорення закінчилося зовсім мирно: побажаннями успіхів письменнику і розпитуваннями про те, де можна купити його нові книжки. Фініта ля...