Час місцевих новин

Наступного тижня, 19 квітня, в Києві відбудеться урочиста церемонія нагородження переможців Першого фестивалю новин та публіцистичних програм регіональних телекомпаній України «Геліос», що проводиться з жовтня минулого року Незалежною асоціацією телерадіомовників та «Інтерньюз-Україна». Різноманітних акцій «всенародного» визнання в Україні проводиться чимало. А ось серйозних професійних фестивалів, тим більше орієнтованих на регіони, мабуть, недостатньо. І тому поява такого проекту, як «Геліос», — вельми відрадна подія. Про принципові відмінності і завдання цього фестивалю «День» вирішив поговорити з його директором Тетяною ЛЕБЄДЄВОЮ .
— Чому організатори фестивалю вирішили обмежити число його учасників тільки регіональними телекомпаніями?
— Так, ми справді ухвалили рішення, що у фестивалі не братимуть участі ні великі сітьові станції, ні загальнонаціональні канали, бо подібних конкурсів ми вже бачили багато. Майже завжди (і це природно) перші місця займають великі канали, в які було вкладено великі інвестиції і які апріорі і технічно, і професіонально значно потужніші. Головне завдання нашого фестивалю — не виявити кращого на сьогодні, а знайти команду, яка б розуміла, що таке інформація, як треба в регіоні робити новини, як треба робити їх цікавішими, кориснішими, збалансованими; команду, яка б не боялася братися за складні проблеми і робити нормальну публіцистику, тобто команду потенційно потужну, але якій, можливо, не вистачає наразі хіба що техніки. Допомогти з цим — ось мета нашого фестивалю. Адже завдяки підтримці Агентства міжнародного розвитку США (USAID) у нас просто приголомшливий призовий фонд — 22 комплекти професійного цифрового телевізійного обладнання.
— Позаяк призовий фонд для України — справді безпрецедентний, то природним чином виникає запитання — «а судді хто»?
— Не встигли ми оголосити про початок фестивалю, як нам стали телефонувати і казати: ви нам посприяєте в одержанні призів, а ми будемо вам дуже вдячні тощо. І для того щоб не виникало намірів якось вплинути на журі, журі — міжнародне: співробітник CNN, співробітник ВВС, представник Російської асоціації телерадіомовників тощо, тобто люди, на яких вплинути важко. Крім того, щоб їх не «смикали» і не знаходили на них виходів, складу журі ми донедавна не розголошували (позаяк ця сама звичка — «ну, як не допомогти рідному чоловічку?» — у нас дуже сильна). Є в журі і представники з України, але це люди, які навряд чи стануть лобіювати інтереси якихось окремих телекомпаній.
— Конкурсанти змагалися в трьох категоріях («Місцеві новини», «Публіцистична програма», «Краща регіональна станція року») і в 20-ти номінаціях. Які з них виявилися найбільш представницькими?
— У конкурсі взяли участь 77 телекомпаній, і це загалом досить великі, відомі телекомпанії. У фінал вийшла 31 телекомпанія. Хотілося б відзначити, що, на величезну радість, дуже багато хто вже усвідомлює значення місцевих новин. І навіть у маленьких містах, у маленьких телекомпаній з’явилося багато добрих новинних програм. Адже сьогодні глядачів те, що відбувається на сусідній вулиці, цікавить не менше, ніж, припустимо, те, що відбувається у столиці. І інформаційні служби багатьох телекомпаній уже чудово розуміють, що саме хоче почути глядач, і навіть якщо вони розповідають про якісь загальнонаціональні новини, то подають їх у вiдбитті інтересів жителів міста (припустимо, ухвалено якийсь закон — а як же це відіб’ється на житті конкретного міста, яким чином це торкнеться кожного його жителя тощо). І я гадаю, що на фінальній церемонії призи одержать саме такі телекомпанії — ті, що мають професіональний підхід до створення регіональних новин.
А що ж стосується другої великої категорії («Публіцистична програма»), то тут, ясна річ, відчувається різниця між великими і невеликими місцевими телекомпаніями. Все-таки створення серйозних публіцистичних програм — це і досить складно, і витратно (потрібен продюсер, потрібен автор, потребується всебічне опрацювання матеріалу). Тому, мабуть, невеликим телекомпаніям, які мають нечисленні штати, складніше робити серйозні публіцистичні програми, які б відповідали всім професійним вимогам.
— А стосовно форм подачі матеріалу, як ви вважаєте, чи з’явилося на регіональному ТБ більше діалогічних форм? Чи все ж таки, як це часто зустрічається і на центральному ТБ, доводиться мати справу лише з монологами того чи іншого журналіста, який висловлює тільки свою точку зору на ті чи інші події?
— Ні, річ у тім, що якраз дуже часто зустрічаються в регіональних телепрограмах і опитування на вулицях, і думки різних сторін, і якісь статистичні дані, що наводяться на підтвердження тієї чи іншої інформації; з’явилися на регіональному ТБ і інтерактивні програми (між іншим, їх також присилали на конкурс). Звичайно, можна говорити про поки ще дуже слабке технічне обладнання, про низьку якість знімальних матеріалів тощо. Багато хто в регіонах досі працює у форматі VHS (це просто позавчорашній день). Але з погляду командної роботи, професійного аспекту виробництва програм — і щодо верстки новин, і щодо їх змісту, і щодо подачі матеріалів, і щодо об’єктивності, як на мене, рівень досить високий.
— А наскiльки спiвпiдставний, скажімо, рівень тенденційності інформаційних програм місцевих каналів та програм великих мовників?
— Якiсь відверто тенденційнi висловлювання навряд чи допустять люди, що вважають себе професіоналами. А про непряму тенденційність, не знаючи місцевих умов, нам важко судити — наприклад, про те, чи узгоджений з місцевою владою той чи інший критичний матеріал, наданий на конкурс, чи ні. Ми не можемо бути суддями в таких питаннях. Ми просто намагаємося оцінювати, наскільки технологічно об’єктивно подається інформація (чи не помітно, скажімо, що одна точка зору висвітлюється значно активніше, ніж інша). Не можу сказати, що відверто заангажованих новин було багато.
— Які загальні тенденції розвитку регіонального ТБ ви могли б відзначити на основі проглянутих оргкомітетом фестивалю програм?
— Я вважаю, що професіоналізм регіональних журналістів зростає (мабуть, якоюсь мірою і завдяки школі новин «Інтерньюз»). І, як я вже казала, зростає рівень регіональних новин (і інтерес до них). І, гадаю, зростатиме й надалі, бо значення їх важко переоцінити: регіональний глядач їх завжди буде любити і дивитися з цікавістю.