Україна — Росія: оптимізація відносин на базі нової економіки
Мабуть, за багатством палітри емоційного забарвлення відносини з Росією не мають аналогів серед інших зв’язків України із сусідами. На першому плані тут — сумніви в щирості намірів партнера і невпевненість у тому, чи може пропонований рівень відносин характеризуватися як рівноправний. Запевняння в історично вкоріненій дружбі супроводяться підозрами із приводу імперських комплексів росіян, і все це на тлі інтеграторських і навіть об’єднавчих сподівань значної частини населення. От і останній зустрічі на найвищому рівні в Дніпропетровську Л.Кучми та В.Путіна передувала якась настороженість: як себе поводитимуть сторони в складній ситуації, в якій опинилася нині Україна?
На жаль, доводитися констатувати, що і до, і після цієї зустрічі в її оцінках часто переважають, знову-таки, більше емоції та упередженість, аніж прагматичні міркування. Дозволю собі висловитися щодо цього, оскільки я, очолюючи Всесоюзний науково-дослідний інститут монокристалів у м. Харкові ще в радянські часи, був причетний до українсько-російських зв’язків не на рівні гасел про «дружбу народів», а завдяки прямій співпраці у сфері високотехнологічних розробок та виробництв.
Знаючи ціну спільних зусиль у цьому напрямі, маю із задоволенням зауважити, що нашими країнами в Дніпропетровську було продемонстровано саме той стиль і рівень відносин, який повною мірою відповідає ситуації взаємної зацікавленості та поваги до національних інтересів i пріоритетів сторін. По суті, саме цієї якості Україна домагалася протягом останніх років, намагаючись перевести відносини з Росією у формат прагматичних двосторонніх зв’язків, не обтяжених ідеологічними та геополітичними міркуваннями, що супроводять із самого початку міжнародний проект співробітництва в рамках СНД.
Передусім звертає на себе увагу прагнення України і Росії взаємно посилити власні позиції на міжнародному ринку як лідерів авіакосмічних технологій. І тут ідеться вже не про суперництво, а про розподіл прибутку і дивідендів. До того ж, співробітництво з Росією в космічній галузі — це ще і стимулювання нас як високотехнологічної країни. Тут ми також убачаємо ту якість, яка відрізняє нас від інших двосторонніх відносин, також і з Європою. Пригадаймо хоч би проект АН-70.
Так, ми прагнемо в Європу, але це ще з більшим успіхом можна робити, не віддаляючись від Росії, а завдяки могутнім ешелонним проривам обох країн. Країн, які взаємно інвестують одна одну не тільки на рівні сировинних обмінів та неякісних капіталів, але й капіталів, що дозволяють робити прориви на рівні нової високотехнологічної економіки. Це інформаційні сфери, які швидко розвиваються, це українські та російські програмісти, математики, космічні технологи, це можливості складання високотехнологічної техніки на заводах Росії на базі наших матеріалів (харківські кристали, київське зварювання, білки, котрі синтезують київські вчені на базі генно-інженерних технологій, яких потребує Росія).
Таке партнерство не лише не віддаляє нас від мети європейської інтеграції, а, навпаки, сприяє прискоренню цього процесу і надає йому нового сенсу: ми йдемо в Європу не як «бідний родич», а як один із законодавців світової «моди» у сфері високих технологій. І та обставина, що важливу частину цього шляху ми готові пройти разом із Росією, свідчить про те, наскільки Україна справляється з роллю зацікавленого посередника в конструктивному співробітництві Росії з Європою.
А Росія, до речі, також постійно заявляє про свій курс на зближення з Європою. Пам’ятаю, ще на V Європейському форумі в Німеччині, учасником якого я був, про це настійно вів мову Леонід Драчевський — тогочасний міністр Російської Федерації у справах СНД, намагаючись розвіяти, загалом-то, зрозуміле недовір’я європейських колег.
Таким чином, об’єднувальний сенс нашої політики на західному і східному напрямах полягає в послідовному перетворенні України із зони відчуження на чинник зближення двох цивілізаційних гігантів — Росії і Європи. При цьому робиться вирішальний акцент на захисті та забезпеченні інтересів власного національного розвитку.
Певна боязнь появи на нашому ринку російських капіталів виправдана лише в тій частині, коли йдеться про технології вчорашнього дня, що не забезпечують зростання нової, конкурентоспроможної економіки XXI століття, що консервують колишні промислові стандарти і створюють численні екологічні проблеми. Однак така ж боязнь має бути властивою і щодо «неякісних» європейських капіталів.
Звичайно, тут існують гострі питання, такі, наприклад, як демпінгова торгівля чорметом або експорт руди, але їх можна вирішити. Тому ще раз підкреслю, що спільне створення могутніх ешелонів економічного і технологічного прориву в галузях інформатики, науки, наукоємної техніки і технології — це магістральний шлях нашого взаємного економічного та цивілізаційного оновлення. Тобто нам потрібна не будь-яка економізація зовнішньополітичних відносин, а лише та, яка розкриває стратегічні перспективи розвитку, економізація на базі нової економіки.
Такі прагматичні взаємовигідні та взаємозміцнювальні відносини куди більше зміцнюють довір’я між країнами і народами, насичують реальним змістом поняття історичної та культурної близькості, аніж ірраціональнi заклинання про безкорисливу дружбу слов’янських народів, якi часто є маскуванням вельми корисливих інтересів окремих бізнес-угруповань.
Хоч як розглядай зовнішні вектори розвитку, стає зрозуміло, що географічних пріоритетів немає. Є серйозні політико-економічні переваги стратегії, тактики та динаміки, які випливають із головного завдання. Це стабільний розвиток України і Росії, бурхлива динаміка, пошук будь-яких шляхів, які дають великі похідні можливості для наших обох країн. І тут напрошується висновок про нерівноцінну увагу наших зовнішніх політичних та зовнішньоекономічних відомств, а також відомств промислово-наукових i освітніх до головних векторів — західного і східного. ККД західного вектора, на жаль, дуже малий. Східний явно не використаний. А тим часом шлях України в стабільну Європу, подобається це комусь чи ні, лежить і через Росію, через взаємозміцнення Росії і України.
Тому сьогодні найважливішим завданням зовнішньополітичного відомства, а також усіх державних і недержавних підприємств та організацій, що працюють на російському напрямі, на нашу думку, має стати закріплення проявленої якості відносин як базової матриці російсько-українського співробітництва. Нам потрібно позбутися будь-якої недоброзичливості і, м’яко кажучи, нерозумної зацікавленості в ослабленні сусіда. Лише політична стабільність і позитивна, якісна економічна динаміка, що їх у резонанс демонструють Україна та Росія, дозволять нашим країнам без суспільних надзусиль вирішити завдання ринкової трансформації і демократичного становлення, які зближують нас із Європою.
