Кому загрожує ГУУАМ?
На фоні типово української внутрішньої кризи якось навіть загубилася новина про те, що саміт ГУУАМ відбудеться не у визначений заздалегідь термін. Київський саміт ГУУАМ мав би (і, очевидно, матиме) дві особливості. По-перше, він мав стати інституційним — тобто оформити ГУУАМ у міжнародну організацію, з підписанням відповідних документів, створенням необхідних робочих органів і визначенням тієї мети, заради якої вже кілька років і ведуться розмови та спекуляції про міждержавне об’єднання, в якому не бере участі Росія. І по-друге — зустріч президентів групи країн, що зібралися утворити об’єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова) вперше мала відбутися не за оказії, наданої можливостями великого міжнародного форуму, як це відбувалося раніше, а на території однієї з майбутніх держав-членів. Що мало б підтвердити, очевидно, що наміри у п’яти країн серйозні, але критися вони ні від кого не збираються.
Саміт перенесено, але він обов’язково відбудеться, стверджують в МЗС України. Може, не в Києві, а в Ялті. Де й розмістити президентів зручніше, і обстановка спокійніша, і просто тепліше — зустріч тепер планується орієнтовно на кінець квітня. Серед офіційних причин перенесення зустрічі — і щільний робочий графік президента Азербайджану Гейдара Алієва, і наслідки політичної кризи в Молдові. 25 лютого в Молдові пройдуть позачергові парламентські вибори, і, як стверджується, за деяких умов президент Петру Лучинський має шанси залишитися не номінальним главою держави, а сама Молдова може на якийсь час і забути про експеримент з проголошенням парламентської республіки (досвід, який міг би бути цікавим для вивчення і в Україні). Злі язики, однак, стверджують, що і візит російського президента Путіна до Дніпропетровська теж мав певний вплив на перенесення саміту ГУУАМ.
Те, що все, пов’язане з ГУУАМ, дратує Росію, правда — навіть з урахуванням того, що об’єднання дійсно не спрямоване проти неї, як і будь-якої іншої країни. На сьогодні ГУУАМ може декларувати дві головні мети створення організації: прокладка шляху нафтового експорту з Каспію на Захід з облаштуванням відповідного транспортного коридору і вільна торгівля. Нафтовий шлях якоюсь мірою міг би конкурувати з уже існуючими російськими можливостями — але навряд чи навіть за найбільш сприятливих для п’яти пострадянських республік обставин він міг би їх перекреслити. В кращому випадку можна було б говорити про транзит приблизно рівних обсягів нафти як через Новоросійськ, так і через Одесу. Щоправда, попутно це могло б зменшити залежність України та Молдови саме від російської нафти. Щодо вільної торгівлі — то, здається, численні прогнози щодо неможливості її досягнення в рамках СНД збуваються.
Правда й те, що три з п’яти країн ГУУАМ мали й мають свої претензії до Росії. Однак можна поглянути на ситуацію і з іншого боку: саме Росія ініціювала створення потужного Євразійсього співтовариства, заснованого не лише на митному союзі, але й на договорі про колективну безпеку — тоді як ГУУАМ не ставить перед собою настільки широкомасштабнi геополітичнi плани, повністю виключаючи можливості військового співробітництва (за винятком охорони ще не збудованого «нафтового шляху»). Щоправда, плани залучення Болгарії та Румунії в спосіб, який би не перешкоджав їхньому просуванню до ЄС, вже обговорюються.
Мабуть, єдине, що дійсно може завадити реалізації проекту ГУУАМ — внутрішня нестабільність кожного з потенційних членів. А відтак — може й дійсно неварто поспішати...
