ЄС майже скасував право вето
Про те, що право вето заважає жити далі, говорилося вже давно. Відтепер вирішено його скасувати в торговельних справах, натомість залишити в питаннях соціальної безпеки, податкової політики, імміграційної політики, торгівлі аудіо- та відеопродукцією. Перші дві позиції, до речі, вважаються великою перемогою прем’єр- міністра Великої Британії Тоні Блера. Франція залишила за собою право вето в культурних питаннях — передусім у тих, що стосуються музики та кіно. Переважна більшість інших питань віднині ухвалюватиметься так званою кваліфікованою більшістю голосів.
Встановлено квоти голосів при прийнятті рішень. Найбільш невдоволеною, можливо, залишилася при цьому Німеччина — будучи найбільшою країною ЄС, вона отримала таку ж квоту, як і Франція, Велика Британія та Італія — 29 голосів. З іншого боку, Польща після свого вступу до Євросоюзу матиме 27 голосів, стільки ж, скільки відводиться відносно «старому» членові — Іспанії. Найменшу квоту матимуть Люксембург, Латвія, Словенія, Естонія та Мальта.
Домовлено про перегляд принципів представництва країн у Європейській Комісії, вирішено збільшити число депутатів Європарламенту, вирішено активізувати роботу зі створення Єврокорпусу. Це мабуть, все, що можна було б занести до позитиву як самого саміту, так і головування Франції.
Залишається невизначеність із терміном початку розширення ЄС. Рік тому, коли на саміті в Гельсінкі було вирішено, що кандидатів буде не шість, а дванадцять плюс Туреччина, вважалося, що перші, найбільш до цього готові країни увійдуть до складу єдиної Європи 2003 року. На той час уже мали завершитися інституційні реформи ЄС. Тепер же, як найбільш вірогідну дату, називають 2004—2005 роки, й ніхто не каже, які саме країни буде визнано найбільш готовими до приєднання. Наприклад, деякі з експертів кажуть, що Угорщина може бути першою з «неофітів», яких приймуть 2004 року, але Чехія, наприклад, буде дійсно готовою до вступу ще за два-три роки. Це при тому, що в країні вже зроблено гігантські обсяги роботи і з уніфікації законодавства, і з сертифікації, й в інших галузях.
Реформа органів ЄС ще насправді не розпочиналася, і коли вона завершиться, сказати важко. Очевидно, що виникне ще дуже багато диспутів стосовно національного суверенітету і союзницьких обов’язків, стосовно самої форми устрою майбутнього Союзу. Зараз дехто із західних експертів уже вбачає елементи федерації в змінах, які планується внести до статутних документів ЄС. Конференцію з цього приводу планується провести 2004 року. Очевидно, що до того жодного розширення не відбудеться.
Нічого конкретного не сказано й про Туреччину, якій надали статус країни-кандидата, але до переговорів про вступ за цей рік так і не запросили.
Невідомо, як ЄС планує уникати в подальшому ситуацій, які б нагадували «австрійський казус» — коли 14 країн- членів оголосили дипломатичний бойкот п’ятнадцятій, яка формально не порушила жодної зі статутних норм ЄС, і що лише ускладнило життя для Союзу. Тому бойкот зрештою було скасовано.
Цього разу Україну, на відміну від Гельсінкі, коли було ухвалено стратегію, не згадували взагалі — в чому, зрештою, немає нічого дивного.
