Людмила ДЕНИСОВА: У «червоному» окрузі комуністів можна перемагати

— Чому Ви вирішили стати депутатом, які етично-політичні уроки того, що сталося?

— Боротьба зі мною розпочалася з самого початку цього року, коли я не стала виконувати вказівку певних осіб, щоб, як тепер вже всім стало відомо, прикрити аферу, пов’язану з організацією «кримської позики». На сьогодні Михайло Степанович Витков, радник Леоніда Івановича Грача, вже в розшуку, на нього офіційно заведено карну справу у зв’язку з організацією цієї позики. Після того, як мене безславно посадили в камеру на добу, я все це витримувала до 10 травня, а потім — настав психологічний перелом щодо керівництва Верховної Ради. Якщо раніше була якась повага, якийсь страх, то після 10 травня це все закінчилося. Тому я й вирішила брати участь у виборній кампанії замість померлого депутата Блинкова. І ці вибори, що характерно, відбулися в Сімферополі, в «червоному» політичному окрузі, в якому ніколи ніхто не перемагав, окрім комуністів.

Я усвідомлювала, що боротьба буде дуже нелегкою, а опір буде страшним. Все одно я вважаю, що рішення було прийняте правильне. Ми перемогли, і після тримісячної боротьби за те, щоб не видати мені мандат депутата, Центральна виборча комісія все одно прийняла ухвалу. Щоправда, не свою власну, а за ухвалою Центрального районного суду міста Сімферополя, що зобов’язав, ім’ям України, зареєструвати мене депутатом і видати мені посвідчення відповідного зразка.

Мені здається, що в цю передвиборчу кампанію комуністи на чолі з керівництвом Верховної Ради проводили випробування своїх передвиборних технологій. Очевидно, що ці технології не виправдали себе, і я думаю, що вони мінятимуть тактику. Я з цієї боротьби зрозуміла одне: я перемогла завдяки зв’язку з пресою, з вашою газетою, з журналістами, які працюють в Криму.

— Наскільки відомо, Кримський прес-клуб був на Вашій стороні...

— Так. І треба було мати велику мужність, щоб підтримувати Денисову і тих, хто був поруч із нею. Тепер треба не послабляти те, що ми вже створили разом з журналістами — громадський контроль над усім цим процесом. Я розумію невдоволення керівників Верховної Ради. Один з них говорив, що Денисова депутатом ніколи не буде. Я прийду й подивлюся йому в очі.

— Це зміцнює Вашу особисту віру?

— Безперечно. Це, я думаю, зміцнює й віру тих, хто має сумнів. І думаю, що в депутатському корпусі вже відбувається розкол, він буде ще більшим. Люди бояться, але зараз тих, хто боїться — буде менше. Все одно перелом станеться. Я думаю, що свій прихід туди я використаю, щоб протверезити певну частину депутатів, які забули, навіщо туди прийшли. Адже не вони влада! Влада — це народ, який їх туди висунув, і який вони представляють не для того, щоб самим будувати величезні палаци й заводи, якими вони керуватимуть, а для того, щоб народові жилося краще.

— Як люди у Вашому окрузі зустріли результати цієї епопеї?

— Люди весь час телефонували. У мене середа — приймальний день, і кожної середи в мене просто переповнена приймальня, йдуть мої виборці й питають: що нам зробити для того, щоб це, нарешті, закінчилося? Є маса відозв, підписаних не лише кримськими татарами. Ось, кажуть, вона підняла кримських татар. Ніхто нікого не піднімав. Є, не хочеться так їх називати, російськомовне населення — вони також постійно зверталися. Люди чекають, коли ж уже настане край, коли перестане вироблятися комуністична лапша.

На минулій сесії я виступала з приводу поправок до бюджету, які хотіли провести комуністи. Вони забули, що хотіли відібрати шматок хліба у найнезахищеніших — у інвалідів війни і праці — ті копійки, які передбачені в бюджеті на пільги. І на цю сесію вони вносять цей же проект. І якщо на минулій сесії Леонід Іванович мене багато разів обривав, то тепер я його попрошу, оскільки тепер ми з ним перебуваємо в абсолютно рівних правах і обов’язках. Я йому не дозволю так до себе ставитися, я знайду сили і можливості відповісти тим же. Зараз проходить засідання бюджетної комісії, на якій мої заступники відстоюють той варіант поправок до бюджету, який буде вносити Радмін на цій сесії. Я розумію, що ми вступили в новий етап боротьби.

— Який Ваш прогноз щодо стосунків між урядом і парламентом Криму?

— Вищі посадові особи республіки, як вони себе люблять називати, замовкли про відставку уряду. Правильно сказав Президент, коли його спитали, як же з відставкою — мені ніхто нічого не подавав, і я нічого, природно, не давав. Але 7 листопада у нас був мітинг, і там, звичайно, говорилося вищими посадовими особами — мовляв, уряд треба відправити у відставку. Показуючи, що вони начебто не при владі, що є одні, які боряться, щоб народу жилося легше, а інші — набивають кишені. Зрозуміло, до кого вони себе зараховують. Тільки треба ще подивитися, чи так це насправді. Подивитися, наприклад, хто і як лобіює «КримавтоГАЗ», інтереси приватного підприємства, ЗАТ, у якого багатомільйонні борги перед своїми партнерами — 60 млн, і перед бюджетом — понад 4 млн. Що ж до прогнозу — я гадаю, що ніхто зараз не ризикне якимось чином «валити» уряд. Я знаю, що депутати зібрали більше 50 підписів під зверненням до Президента, що вони приймали ухвалу про відставку уряду під тиском відомої особи.

— Як же можна давити на більшість?

— Тепер більшість незрозуміла: у кого більше сил! 15 листопада й подивимося, який же буде розклад сил. Треба сказати, що у нас в уряді також не все спокійно. Є кадрові зміни, які можна і критикувати, можна обговорювати — так чи не так зроблено. Я гадаю, що такий рух уперед піде на користь уряду. А людей вже життя розставить.

— Люди, голосуючи за Вас, вірили Вам як людині, яку знали ще по роботі в Пенсійному фонді. До речі, для жінки-керівника також дуже важливо пройти такі низові ланки, де ллються сльози, діляться крихти. Пенсійний фонд для міністра — це, напевно, дуже серйозне загартування?

— Ще один епізод передвиборної боротьби, яка відбувалася на переломі — 12 і 13 серпня. У мене в окрузі є будинок-інтернат старих та інвалідів. Я його опiкувала вже років дев’ять, ще будучи в Пенсійному фонді. Основна маса активних людей цей період часу пройшли зі мною. І коли я стала обиратися, я також до них приїжджала. Вони мене пам’ятають, і вони говорили, що голосуватимуть за Людмилу Денисову — знаючи про те, що цей будинок-інтернат патронує особисто Леонід Іванович Грач. Там, в інтернаті, працювали люди, бабусі, які з власної ініціативи приїжджали на електричках і працювали зі своїми однолітками.

Я вважаю, що я «витоптала» цей округ. Тому ті 1830 голосів — це ті люди, яких я дійсно бачила, з якими спілкувалася або які один одному переказали про мене. Коли пройшло голосування, коли стало відомо, що більше 80 відсотків голосували за мене, що така різниця — в 642 голоси, то окружна комісія вжила заходів.

У інтернаті третина — лежачі старенькі, котрі майже ніколи не встають. І ось комуністи пішли перевіряти — за кого ти голосував? Чи писали за тебе? Чи пiд тиском? Природно, що ніхто на них не давив. Адже ці люди вже і так в житті все, що могли, втратили. У них залишився цей будинок, вони живуть там своєю родиною.

— Як, на Вашу думку, вплинув візит Президента до Криму на внутрішній розклад сил, які висновки пішли?

— Я б зробила висновок із того, як звичайно керівники розсаджуються за столом президії — коли ліворуч сидів Сергій Володимирович (Куніцин. — Ред. ), а праворуч — Мустафа Джемільов. І тільки після нього — Леонід Іванович. Це говорить багато про що.