Українські нелегали і українська діаспора

Шановна пані редакторе!

Дозвольте висловити обурення з приводу статті пана Михайла Зубаря, яка була вміщена у вашій газеті «День» (22 вересня 2000) під заголовком «Вічна робінзонада: кожний безробітний українець — потенційний нелегал», у якій в образливих тонах змальовано українську діаспору у Великій Британії.

Цілком ясно, що пан Зубар немає жодної уяви про ситуацію на нашому терені і навіть не постарався дізнатися найголовніші дані про нашу тут діаспору, не увійшов у контакт із жодною з громадських організацій, які тут діють уже понад 50 років. На терені Великої Британії існує та активно діє ряд громадських культурних, релігійних та наукових організацій, серед них Союз українців Великої Британії, Організація українських жінок, Спілка української молоді, Об’єднання бувших вояків українців, Українська Католицька Церква, Українська Автокефальна Православна Церква та багато інших. Усі ці організації та установи, кожна з яких нараховує по кілька тисяч членів, утримують понад півсотні українських клубів по цілій Британії, кільканадцять суботніх шкіл українознавства, прекрасну молодечу оселю в Середній Англії, дім для пенсіонерів у Південній Англії. Якщо пан Зубар був би поцікавився, то він міг був відвідати не тільки український клуб і греко-католицьку церкву в Лондоні, але й українську книгарню, відділ Українського католицького університету, оглянути пам’ятник Володимиру Великому, православну церкву та українське видавництво, яке видає вже півстоліття україномовну газету «Українська думка» та журнал «Визвольний шлях».

Пан Зубар, навпаки, воліє йти на «посиденьки» з якимось паном Богданом, недавнім «різноробом» з України, а тепер «кваліфікованим працівником» в Англії, який курить сигари та носить великі золоті перстені. І дивується пан Зубар, що діаспора тримається «дещо на віддалі від своїх співвітчизників», забувши, що в попередньому реченні він сам зауважив, що «посиденьки» цих співвітчизників «часто закінчуються колотнечами з подальшим приїздом поліції». Цілком зрозуміло, чому його було оглянуто «з голови до ніг» при вході до українського клубу. Так, українська діаспора тримається «дещо на віддалі від своїх співітчизників», тому що до того її довели самі нелегали. Неймовірний за останнє десятиріччя наплив «шукачів щастя» прямо заглушив ту доброзичливість, що колись існувала до новоприбулих співвітчизників. Адже ж до приїзду перших нелегалів господарям українського клубу ані разу не доводилося кликати поліцію, щоб утихомирити якісь колотнечі. Не зрозуміло, однак, чому пан Зубар обурюється, що треба платити за вхід на забаву, адже ж, як пан Зубар думає: звідки приходять гроші, щоб утримувати «напівпідвальне приміщення»? Нехай ваш пан журналіст спробує піти на живу музику до будь-якого англійського клубу, то побачить, скільки треба в дійсності платити.

На кінець, думаю, що той факт, що я відписую по-українськи, є запереченням закиду пана Зубаря, що тут ніби ніхто не вивчає української мови. Правда, асиміляція робить своє, особливо там, де мішані подружжя та менші громади. Нехай пан Зубар радше звертає увагу на тих «шукачів щастя», які далі воліють шваркотіти мовою колишнього окупанта України.

І нехай пан Зубар не закидує нам, де знаходиться Україна: хто ж найчастіше роз’їжджає по цілій Європі вболівати за збірною України з футболу, за київським «Динамо», як не діаспора з Великої Британії?

З повагою
Роман ПАНАС,
голова Спілки української молоді у Великій Британії

Шановний пане Романе!

Метою матеріалу «Вічна робінзонада» було показати життя нелегальних працівників у Великій Британії і аж ніяк не образити українську діаспору та офіційні організації. У матеріалі була викладена точка зору саме нелегальних працівників. Усі ж спроби поговорити з представниками діаспори в Українському товариському клубі в Лондоні закінчилися невдачею. До того ж вважаю за необхідне повідомити, що в матеріалі ні в якому разі не робилися «закиди» чи виказувалися «обурення» щодо офіційних представників української діаспори, а лише викладалися факти, що їх повідомили українці, які нелегально перебувають у Великій Британії. Проте, якщо у Великій Британії існують та так активно діють згадані Вами організації, це не може не викликати поваги.

З повагою
кореспондент газети «День»
Михайло ЗУБАР