Хотіти і могти
Про необхідність посилити її дієздатність, організаторську, спонукаючу та регулюючу функції останнім часом активно говорять в оточенні Президента, у колах, що співпрацюють з президентською адміністрацією. Характерною в цьому відношенні є стаття пана А.Гальчинського («День», №81) , з провідним гаслом: «Сильна держава — сильна економіка». Напевно ж, не лише від себе особисто пан Гальчинський заявляє, що економічний лібералізм непридатний і навіть шкідливий у нинішніх наших умовах, а зразком для наслідування нам слід обрати країни Південно-Східної Азії (їх ще називають новими індустріальними країнами чи «азіатськими тиграми»), де локомотивом прискореного розвитку стала широка і рішуча присутність держави в економіці.
Не будемо тут з’ясовувати, як було у нас з тим «лібералізмом» і чи можна називати ним безпардонну «прихватизацію» майна і розкрадання держресурсів в умовах правового хаосу, зокрема особами «радянського гарту», здеморалізованими падінням «великой страны». Така компенсація втрати минулого — можливо, цікава для психолога тема, та ми зараз не будемо розпорошувати свою увагу.
Отож, хай так: напружити всі м’язи і стрибнути вперед — по-корейськи чи тайванськи... Аби стрибнути!
Та ось проблема: «Як відновити дієздатність нашої держави, зробити її силою, спроможною радикально змінити економічну, а відтак і соціальну ситуацію, забезпечити реальне поглиблення реформ, швидше економічне зростання та збалансований розвиток? — запитує пан А. Гальчинський і визнає: — Будемо відвертими: чітких відповідей на це запитання в нас не існує; воно достатньою мірою лишається неосмисленим навіть теоретично».
Давайте візьмемося не за теоретизування, а за справи раціональні і практичні.
На моє переконання, для посилення дієздатності держави необхідно передусім усіма можливими способами, випробуваними у країнах розвинутої демократії, покінчити з якимсь ірраціональним негативним відбором кадрів держчиновників. Треба запровадити таку постійно діючу систему контролю (в т.ч. з участю громадських інституцій) за діяльністю держапарату, яка би безперервно тестувала його провідні кадри та інтелект, порядність і професіоналізм. А схильним до особистої безвідповідальності, безглуздої імітації активної діяльності, піддатливим спокусі хабарництва не місце в структурах державної служби!
Наступне. Усі державні чиновники повинні бути справжніми патріотами нашої держави, української нації, а не якимись «безрідними» космополітами, бо ось і німець уже зауважує, що «в Україні групи, які прагнуть сконцентрувати у себе великий обсяг влади, не завжди керуються національними інтересами — дуже часто в їхніх мотивах переважає корпоративний і особистий інтерес». (В. Шнайдер-Детерс, Фонд Ф. Еберта — «День» №90).
Знесилюють державу постійні непорозуміння між різними центрами влади. Усе-таки «господарем у домі» має бути демократично сформований легітимними і відповідальними політичними силами уряд. Власне, узгоджений стратегічний план дій уряду на час його каденції має бути головним у країні. Важко сказати, як цьому прислужаться результати квітневого референдуму, про який згадує у висновках А. Гальчинський.
А ще дозволю собі такі «аматорські» зауваження, суто економічні. Попри здійснювані трансформації, в країні немає відгуку на потреби ринку. Причина? Бо засоби виробництва здебільшого в руках не тих людей. І друге: досі нема національного ринку, а є ринки замкнуті обласні, тому конче потрібні не лише українські транснаціональні компанії для роботи на експорт, а й трансобласні, з розвиненою мережею роздрібної торгівлі в різних регіонах.
ЦИТАТНИК
Треба припинити розмови про те, що Україна — велика держава, і не треба прагнути до цього, як не прагнуть Швеція, Нідерланди, Бельгія, Угорщина, Чехія, Польща, Словенія — також не світові держави. Проте живуть вони краще за нас. Треба прагнути підвищувати рівень життя, а решта прийде саме. В України, принаймні формально, непогані ресурсні передумови для цього.
Євген ЩОГОЛЬ, Харків
Прикро за нашу Україну, багату на природні ресурси і розумних людей. Однак не хочуть люди бути господарями у власному домі, беремо кредити і використовуємо їх аж ніяк не на розвиток економіки. А «виповзти» з боргів намагаються за рахунок народу, що зубожів. Я закінчувала економічний вуз, але тепер виявилося, що це нікому не потрібно... Думаю, що Україні ніколи не вийти з боргів та вбогості і не стати розвинутою державою, якщо не зміниться психологія наших людей.
Марина КОЛОМІЄЦЬ, Харків
