ЩОДЕННИК

На одному зі столичних ринків знайома побачила обличчя, яке надзвичайно її здивувало. Не повіривши своїм очам, упізнала дуже відому особу, із політиків і навіть (тсс!) колишніх кандидатів на посаду президента на минулих виборах, із, мабуть, найвідоміших. Згадана особа щось там купувала в однієї із численних торговок. Купила і віддалилася, а торговку, природно, вмить оточили колеги. Знайома через журналістську цікавість також підійшла ближче, і перше, що вона почула, було запитання до «позначеної найвищою увагою»:

— Ти її обважила?

Історія замовчує відповідь продавщиці. Як, утім, і про всю справжність цього випадку. Однак мене особисто глибоко вразили два моменти. Перший, звичайно, в наведеній вище фразі. Без коментарів.

А от другий... За словами тієї ж моєї знайомої, продавщиця потім нервувала. Боялася, хоч би з товаром що не виявилося «не так» і до неї не прийшли «розбиратися». Проте зрозуміло, що ніхто нікуди не прийшов би, але так уже в нас повелося: тих, хто «вище», потрібно побоюватися, що, правда, не заважає нам їх регулярно обважувати. А вже одне одного...