Росiйськi вибори-99: крок вперед, два кроки назад
Що ж до самих цих виборів, то вони проходили і закінчилися вельми дивно. Ніколи раніше ні в Росії, ні в жодній з країн, які я знаю, кампанія не проходила так брудно і з такою великою кількістю формальних і реальних порушень російських законів і загальноприйнятих демократичних норм.
Два з трьох основних покриваючих усю країну телеканалів, формально — державних, але реально контрольованих «сім'єю» і пов'язаними з нею олігархами, повністю або майже повністю блокували дві основні опозиційні демократичні партії — «Отєчество — Вся Россия» (ОВР) Примакова—Лужкова і «Яблоко» Явлінського.
Крім того, на ОВР і його лідерів обрушувався з цих телеканалів вал злісної брехні та наклепу. Про правдоподібність не турбувалися. Примакова одночасно звинувачували у хабарях з боку С.Хуссейна й у змові з американським керівництвом з метою повалення уряду Путіна. Обвинувачення Лужкова носили ще більш жахливий і парадоксальний характер. Виходили з принципу: чим жахливіша брехня, то швидше в неї повірять.
З такою ж масованістю й відвертістю Кремль підтримував три партії, які він уважав своїми — це «Союз правих сил» Нємцова—Кирієнка та Чубайса, котрий стоїть за ними, блок завжди слухняного Кремлю Жириновського і новостворений спеціально для виборів адміністрацією президента блок «Единство» або «Медведь». Комуністів цього разу навіть не критикували. Вважалося, що вони вже не страшні, а може й корисні, якщо страшилка все ж знадобилася під час президентських виборів.
Втручання уряду у вибори було ще однією, хоч і не новою для Росії особливістю виборів. Популярний прем'єр Путін «як громадянин» підтримав спочатку «Единство», потім «Союз правих сил». Наскільки відомо, губернаторам, силовим міністрам і простим міністрам давалися жорсткі вказівки щодо підтримки «Единства» і «Союзу правих сил», які він давав підлеглим як при підготовці виборів, так і при підрахунку голосів.
Неприємною рисою виборів стало накачування антизахідної риторики силами, які в минулому вважалися ультразахідними і навіть компрадорськими. У цій риториці вправлялися олігархи і лідери раніше прозахідних право-ліберальних сил.
Але найбільшою жертвою нинішніх виборів може стати свобода слова в Росії. Перший серйозний удар по ній було завдано під час президентської кампанії 1996 р., коли журналісти іноді за гроші, але здебільшого добровільно, боячись комуністів і пов'язаної з ними цензури й утисків свободи слова, згуртувалися навколо президентської влади і «зробили» президента. Тепер доводиться платити за ту самоцензуру і забуття професійної етики. На основних, які належать державі, але керованих з Кремля, телемережах було тиском або грошима досягнуто майже оруеллівської одностайності. Свобода преси поки залишилася, але вона виявилася відтісненою на периферію, і нею зміг скористатися дуже мало хто.
Завершу таким зауваженням. Я намагався написати об'єктивну картину. Але я сам був серед сил, котрі перебували на напрямку головного удару Кремля. Я працював разом з ОВР, блоком Примакова—Лужкова. Може, тому картина вийшла дещо похмурою, а реальна ситуація виявиться більш оптимістичною. Я хотів би в це вірити.
У будь-якому випадку, якщо, використовуючи ленінську термінологію, і було зроблено два кроки назад, один крок все ж було зроблено вперед. Демократії в Росії було завдано удару. Але вона жива, вона продовжується.
