ЩОДЕННИК

Мій знайомий займається будівництвом. Ні, він не кладе цеглу і не фарбує стіни. Він — організатор. У його розпорядженні дві бригади робітників, яким він шукає замовлення на ремонт. Якось я його побачив біля одного з барів, що будувалися. Мій друг уважно оглядав роботу, раз у раз даючи цінні вказівки робітникам. Побачивши мене, він зрадів і повів дивитися своє дітище. Всередині бар мало чим відрізнявся від десятків тисяч таких же забігайлівок, розкиданих по всій Україні: досить просторий зал, столики, стіни, оббиті пластиковою вагонкою, кахельна підлога і незмінна напівкругла барна стійка. Вийшовши на вулицю, я з увічливості висловив своє захоплення дизайном і оригінальними творчими рішеннями мого знайомого. Я вже мав намір іти, коли звернув увагу на верхній поверх будинку, де розташувався новий бар. Вибиті вікна і облущена штукатурка страшно дисгармоніювали з нарядною вивіскою. Мій знайомий перехопив погляд і, злегка зам'явшись, пробурмотів: «Та розумієш, я теж кажу господареві, давайте я вам і другий поверх зроблю, вийде недорого. Буде нормальний офіс. А він навіть руками замахав. Не хоче тратити гроші: у нього офіс в машині, там і печатку фірми возить, і з партнерами питання вирішує. Але таке ставлення до будинків для мене не новина. У нас взагалі країна перших поверхів».

Я попрощався зі своїм знайомим і ще довго, вдивляючись у рідне місто, згадував його фразу. Пошарпані будівлі, на перших поверхах яких розташувалися магазинчики, кафе, перукарні й аптеки. Всі вони майже як там, «за бугром». Тільки один нюанс: над їхніми закладами розташовані красиві чисті будинки, а над нашими нависають, як правило, брудні занепалі поверхи. До них нікому немає справи.