Чи отримає привид комунізму постійну прописку в Україні?
У № 217 «Дня» за 24 листопада опубліковано статтю Гелія Черного «Комуністичні химери», де автор розглядає джерела зародження комуністичної ідеї і результати спроб її втілення, в т.ч. у новітній історії України.
Судячи по всьому, питання про те, чи бродить донині в Україні привид комунізму, залишається актуальним досі, і вважати його закритим — передчасно. Ще одним підтвердженням цьому є лист випускника історичного факультету Чернігівського педуніверситету Всеволода Огея. Полемізуючи з Г. Черним, він пропонує своє бачення сучасного стану і перспектив лівої ідеї в нашій країні. Пан Огей охоплює досить великий спектр питань, які є знаковими для України: до кого ми ближче — до Сходу чи Заходу? Хто спроможний вивести Україну з кризи? Що можна запропонувати українському суспільству замість марксизму-ленінізму? Чи зможе Україна дати адекватну відповідь на виклик історії?
Хоч максималізм і безкомпромісність автора не завжди виправдані, проте, на наш погляд, окремі положення листа вельми цікаві. Єдине, що хотілося б зауважити: В.Огей розглядає сучасний стан українського суспільства у статиці, а не в динаміці. Однак, між тим, що є в реальності на сьогоднішній день і тим, що може і має бути, до чого повинна йти Україна, — велика різниця. У цьому плані показово, що автор виступає за повторення в сучасних умовах «югославського соціалізму» з непманською (20-ті роки нашого століття!) економікою. Порівняно з радянською моделлю, югославський варіант соціалізму свого часу мав ряд незаперечних переваг. Проте чи доцільно намагатися відродити його тепер в Україні? Ще одне дискусійне питання.
Ми запрошуємо висловити свою думку з проблем, порушених у пропонованому листі не тільки тих, хто підтримує позиції Г. Черного чи В. Огея, а й усіх зацікавлених читачів, котрі мають власний погляд на ці питання.
Андрій МИСЕЛЮК, «День»
Шановна редакціє, а особливо — пане Гелію Черний!
Нещодавно, 24 листопада цього року, я прочитав вашу статтю «Комуністичні химери» і вирішив обов'язково вам написати.
Природно, я критикуватиму вашу статтю, хоча частково я з нею згоден. Просто я прихильник лівих (лівоцентристських сил), і мені дуже не подобаються ваші (та й не тільки ваші) нападки на них. На жаль, сьогодні у багатьох газетах (в т. ч. й у газеті «День») люблять споганювати соціалістичну ідею (як ви, наприклад), протиставляючи їй «райське» життя на Заході. А це, я вважаю, просто філософське базікання, оскільки менталітет нашого українського народу абсолютно інший, аніж на «вашому» Заході. Хотіли б ви чи ні, але він (наш народ) ближчий якраз до російського і білоруського народів, ніж до народів Західної Європи. Невже ви цього не бачите чи не розумієте?
Ви правильно вказуєте умови приходу до влади комуністів. Тільки ж далі, коли ви пишете про тоталітарних тиранів, ви допускаєте, я вважаю, найбрутальнішу помилку — серед 2-х тиранів (Мао і Кастро) ви вказуєте В.Леніна. Хіба Ленін тиран? Ви ж професор, навіщо писати на всю країну неправду? Ви що, погано знаєте нашу історію? Назвіть мені, будь ласка, хоч одну «свою» людину, яку знищили при В.Леніні. Можете не напружувати пам'ять, тому що таких людей просто немає. Так, були побудовані табори на Соловках. Ну і що? Хто там був? В основному білогвардійщина і трішки вороже налаштованої до нової радянської влади інтелігенції. Але вони ж, згідно з тим часом, були ворогами радянської влади. Ленін — не диктатор чи тиран; ви, певно, переплутали прізвище «Ленін» із прізвищем «Сталін». А якщо ще пригадати і сильну українізацію, хід якій дав саме він, і НЕП, завдяки якому Україна майже повернулася на рівень розвитку 1913 р., то стає зрозумілим, що Ленін і для українського народу зробив чимало. Тим більше, тогочасний український уряд ще не дуже контролювала Москва — він приймав ще чимало самостійних рішень (при Раковському).
Ви пишете про засилля чиновників у радянські часи. Та що ви кажете! А сьогодні що, немає?! Та тепер їх (чиновників) ще більше, ніж тоді. Однак, якщо раніше їх ще якось контролювали (хоч би через партійні органи), то нині Ви правди точно не доможетеся, якщо у вас щось трапиться.
Ви критикуєте марксизм і ленінізм, а чим пропонуєте замінити? Нічого конкретного, і знову свій погляд спрямовуєте на Захід і на «азіатських тигрів». Та не буде в нас так, як у країнах Західної Європи. Там життя абсолютно інше. Та й люди теж. Я вважаю, що нам потрібен тільки югославський варіант. Етнічні розбіжності тут ні при чому. Якщо ви знаєте суть югославського варіанту (при Тито), то маєте хоча б частково зі мною погодитися. Хоч мені все одно — це моя думка. А хто тоді був при владі в Югославії? Спілка комуністів — і цим все сказано. Я, до речі, не ратую за повернення назад — ні, звичайно. Повинна бути НЕПманська економіка з дрібною приватною власністю. А саме так і було в Югославії. Ортодоксальних же комуністів я сам не приймаю. А до оспіваного вами правого (або правоцентристському) руху я (як і багато жителів Східної та Центральної України) ставлюся негативно. Особливо після того, як ваш лідер Є.Марчук (адже зовсім недавно він був союзником!) перебіг у табір до «ворога» Л.Кучми. І не потрібно поведінку цієї людини виправдовувати антипатією до комунізму або тим, що Кучма раптом оцінив Марчука як сильну політичну фігуру і зробив крок назустріч. Це я вам передаю «голос народу».
Ну що ж, подивимося, що буде далі. Однак я думаю, що незабаром Є.Марчук, як сильний політик, кане в забуття. Причому його становище порівняно з Лебедем буде ще гіршим. Смішно сказати, але партія СДС, яка підтримує Марчука, у нас в місті представлена буквально кількома людьми. І оформлялася вона як політична сила, так би мовити, під вибори. То скажіть мені, хіба є у ваших правоцентристів майбутнє? Воно є чисто символічним. І в основному на Західній Україні. А по суті — немає. І не буде. Сам я член Соціалістичної партії України і можу вам сказати, що СПУ на голову вища за СДС (то про що тут взагалі говорити!). То ж у нашої партії в Україні є майбутнє.
Про «старших товаришів», як ви пишете, тобто про партію влади, я можу сказати, що це справжні перевертні, які дорвалися до влади, використовуючи демократичні лозунги. А тепер багато хто з них загруз у корупції або став олігархом. Їх треба відсторонити від влади насамперед. І це, сподіваюся, буде. Оскільки життя нашого народу постійно гіршає — ви приїдьте «погостювати» до нас у Чернігів і попрацюйте тут за 120-130 грн./міс. З відстрочкою виплати зарплати на 3-6 місяців. Недаремно Чернігівщина нанесла сильний удар по політиці Л.Кучми — прихильників П.Симоненка виявилося на 18,8% більше. А це ж батьківщина Леоніда Даниловича. Ну, а 18,8% — це не дрібниця, це — 146.357 чоловік. Як ви знаєте, Симоненко виграв ще в 9 регіонах і ще в одному (Харківщина) зафіксовано нічию.
Чесно кажучи, комуністи просто боялися взяти владу тепер, оскільки при подальшому погіршенні економічної ситуації (а так і буде), всю відповідальність звалили б не на Л.Кучму, а на П.Симоненка. А так Кучма залишився, а Симоненко просто добре показав, що 37,8% голосів (при дуже поганій роботі його штабів і повністю підконтрольних Кучмі ЗМІ — це, погодьтеся, досить немало). Та головне, що Симоненко і Мороз зберегли вірність соціалістичній ідеї, і це добре оцінять люди. Питання тільки у часі. А партії «старших товаришів«-перевертнів (СДПУ(о), НДП і т.п.) — як сильні партії — вже на ладан дишуть. Незабаром вони стануть партіями «любителів кактусів». Тобто народ остаточно розбереться who є who. Так що «Світло в кінці тунелю» має бути, і — я сподіваюся — буде. Тільки для лівого (але не ортодоксального) руху.
