Суцільна пропаганда бідності

Чому ми досі дивуємося корупції влади? Це цілком закономірний процес, бо всі члени уряду — це «діти нашої держави», що виросли в цій країні і мають такий менталітет, який дозволяє їм брати хабарі. Що таке гроші? Це — все: повага, щастя, любов, тобто суцільне свято. За гроші, на мій погляд, можна купити все, крім відвертості, — а це не так уже й погано (тому я не згодна з висловами «для бідних»: «Не в грошах щастя» та «Бідність — то не ганьба»). Узагалі, складається враження, що існувала якась суцільна пропаганда бідності. Тому тепер гасла «Збагачуйся!» та «Divide et impera!» (перекл. із латин.: «Розділяй і владарюй!») були сприйняті як заклик до розкрадання того, що іще залишилося, заклик до махінацій.

Щодо питання про боротьбу із цим явищем (хабарництвом), то, насамперед, слід наголосити на тому, що в Україні «функціонує» недосконале законодавство. Гарний юрист може «обминути всі підводні камені» закону і витягти сухим із води будь-якого шахрая.

Мені здається, що в державі має бути досить жорсткий контроль щодо хабарів і що каратися мають обидві сторони: і той, хто підкуповує, і той, хто бере хабарі.

Що стосується мене, то я у свої 20 років не мала справ із підкупом. Як кажуть, «ніколи не кажи «ніколи», але я сподіваюся, що й надалі обминатиму цей «стандарт» нашого життя, який, на мій погляд, може і не бути стандартом.