ЩОДЕННИК

У неділю пішла до сповіді у церкву. Але замість того, щоб каятися у власних гріхах, почала нарікати на долю — і грошей не вистачає, і діти неслухняні, і на роботі проблеми. Коли ж панотець поцікавився, де я працюю, то після моєї відповіді сказав: «Передайте своєму редакторові, що газету «День» я читав у... Барселоні». Тоді настала моя черга дивуватися. «Невже і святі отці захоплюються футболом?» — подумала я. А вираз моїх очей, мабуть, був красномовнішим за ці думки. І він пояснив, що разом з іншими духовними особами паломничав по святих місцях Іспанії та Португалії. Маршрут був насичений. І ось у Барселоні видалася хвилина відпочити, пройтися містом.

— Яким же було наше здивування, — вів далі отець Сергій, —коли на газетному прилавку серед безлічі іншомовних щоденок майорів своєю шапкою наш український «День».

— Ну, і як вам газета ? — забувши про сповідь, запитала я.

— На жаль, газета ця недержавна. Але вона варта того. Було приємно на чужині читати «День» рідною мовою...

А потім, схаменувшись, продовжив: «Прощаються тобі, раба Божа, гріхи твої...» Ось така в мене вийшла сповідь.