Ремесло політика очима графа Честерфілда
Український політичний театр нашого часу, хоча й самодіяльний, не має конкурентів навіть серед досвідчених жерців Мельпомени. Скільки там блискучих характерних акторів, які детективні сюжети! Що там Агата Крісті в порівнянні, наприклад, з «інтригою та діалектикою» нашої виборної кампанії. А мізансцени! Чого коштує, скажімо, лобова (в буквальному сенсі слова) парламентська атака супротивника або монологи народних трибунів, наповнені пристрастю й одночасно повністю позбавлені змісту. Варто відзначити також неабияке відчуття гумору акторів, які будь-які серйозні ситуації блискуче перетворюють на традиційні українські гуморески.
На жаль, однак, і на сонці можна спостерігати темні плями. Як написав колись митрополит Андрій Шептицький, «у нашій спільноті надто часто зустрічаються люди, котрi вважають себе фаховими політиками, хоча не мають ніякого фаху і ніяких спеціальних знань». Не вистачає нашому політичному театру також «манер», шляхетного поводження (не згадуючи вже про шляхетні думки), а ще — професійного красномовства. Того високого мистецтва слова, яке примушує захоплених слухачів забувати про сам предмет виступу або промови.
Відомий британський політик, письменник, філософ граф Честерфілд (ХVIII ст.) виклав у листах до сина, майбутнього дипломата, свої погляди на те, яким має бути «політичний актор». Хоча і в його час в Парламенті засідали не тільки золотовусти та сократи — в кінці свого життя граф Честерфілд написав: «Зараз у Парламенті не залишилося жодної людини, якій би вистачило здібностей та слів для того, щоб викликати для себе екіпаж». Нижче наводяться деякі думки й поради, зібрані у «Листах до сина» Пилипа Дормера Стенхопа, графа Честерфілда. n Сильні світу цього настільки самозакохані й пихаті, що вірять у те, начебто люди зі своєї доброї волі підкоряються їм та славословлять їх. n Жодного разу я не бачив дитини, яка б поводилася краще після того, як її відшмагали; я не хочу, щоб наша влада перетворилася на мачуху з канчуком у руці. n Будь-яке велике зборище, яких би людей воно не включало, завжди є нечим іншим, як натовпом. А коли маєш справу з натовпом, то розум і здоровий глузд безсилі.
Тут треба спиратися виключно на пристрасті, почуття та інтереси цих людей. n З приводу одного й того ж питання всім людям здорового глузду приходять на думку приблизно одні й ті самі думки. Саме тому в політиці особливо важлива форма, в якій ці думки подаються. n Дійсний політик ніколи не відштовхне від себе людей, сперечаючись iз ними з приводу тих проблем, які взагалі неможливо вирішити, або таких, які не мають особливого значення. n Досвідчений політик завжди вміє провести рішучу межу між важливим і другорядним у своїх справах і промовах. n Політик не має права доводити до того, щоб його сварка з кимось ставала непримиримою й остаточною через нерозумні спалахи гніву, через непродумані слова. n Колись я не розумів, що кожна людина має таке саме право мати свої особливі погляди, як це право маю я. Якщо погляди обох сторін щирі, то тут нікого попрікати; тільки треба бути взаємно поблажливими один до одного. n Дуже важливо вести перед серед людей якраз у тому, чим вони відрізняються від звірів — у мові. n Коли людина говорить іноземною мовою, то їй пробачають навіть серйозні помилки. Але в рідній мові найменші промахи помічаються всіма і завжди жорстоко висміюються. n Кращий метод помститися політичному ворогу, це бути з ним вишукано ввічливим і при цьому повертати йому його випади з процентами. Дійсна перемога полягає у тому, щоб зробити свого ворога смішним, не ображаючи його. n Очі політика повинні бути завжди відкритими, але дуже часто він має прикидатися, що нічого не бачить. n У політиці, як і в комерції, дуже важливо мати добре ім'я. Бо ні в політиці, ні в комерції неможливо дурити людей багаторазово.
