ЩОДЕННИК

Вечiрнiй телефонний дзвiнок принiс новину: колега повiдомила, що через два днi вiдбудеться велика прес-конференцiя заїжджих естрадних зiрок — перед концертом на стадiонi. Для преси — окремi запрошення на кращi глядацькi мiсця. Спiшу порадувати свою десятирiчну доньку: є нагода побачити зблизька улюблених спiвакiв, i вона просто розцвiтає.

— Чого це їх зразу так багато? — цiкавиться дружина.

— Агiтацiйне турне за Леонiда Кучму.

Та несподiвано розмову продовжує донька:

— За Кучму? Ну, тодi я на концерт не пiду. Принципово.

Ми розгублено перезираємось, а потiм перепитуємо:

— Чому не пiдеш?

— Тому, що вони за Кучму.

Видно було, що їй самiй подобалося ще раз повторити те ж саме слово, з притиском наголошуючи на кожному складi:

— Прин-ци-по-во.

I не пiшла.

Ми й не помiтили, як вона подорослiшала.