Атила повертається

Прокопій писав, що Атилі «...обидва царства (імперії) платили данину, і кожен рік василевси посилали йому гроші», це з книги «Війна з вандалами» — 1,29. Після невдалої війни Східна Римська імперія 447 року була зобов'язана виплатити Атилі 6000 літрів золота, в переліку на кілограми це 1965 кг. А ще Пріск пише: «Римляни вдавали, що добровільно укладають такий договір, але насправді від шаленого страху, який охопив їхніх начальників, схиляючись до укладення миру, вони готові були прийняти будь-які, навіть найважчі вимоги».

Хай тепер шановний читач не дивується, чому так мало відомостей дійшло до нашого часу про Атилу та гунську державу. Всі документи про Атилу нищилися, а ті, що залишалися, вихолощувалися, щоби приховати поразки давніх римлян. На Заході і на Сході робилося чимало спроб відродити «священну» Римську імперію. Не забуваємо, що за другий Рим — Константинополь — турки воювали лише 1453 року. Тому на сьогодні достеменно невідомо, скільки років прожив Атила, де він помер і де був похований, де знаходилася його столиця, і чи була перемога Атили в Каталаунській битві 451 року?

Тільки одне речення в творі Йордана, здається, вказує, де жили (тимчасово. — Авт. ) гуни, с.111: «...виступивши з Дакії та Паннонїї, провінцій, де тоді жили гуни й різні їм підлеглі племена. Атила рушив військом на аланів». На основі цього одного речення, яке фактично описує один історичний факт, і робляться висновки, що основною базою для проживання гунів за Атили була Паннонія. Вже згадуваний «Довідник з історії України» і книга Ю.В. Павленка також дотримуються цієї думки. Цю думку підтверджує й водночас заперечує інше речення в Йордана, с.120, про те, що сини Атили повернулися в ті області Скіфії, де протікають води Данапра — Дніпра. На своїй мові гуни називають його — Вар. Цікаво, що й через 500 років Костянтин Багрянородний, пишучи про наші землі, подає одну з назв Дніпра — Варух.

Але що це за земля Паннонія, яка дала прихисток такому великому народу, як гуни? Паннонія — теперішня правобережна частина Дунаю, що в Угорщині. З півночі та сходу кордони Паннонії проходили Дунаєм, на півдні — рікою Сава, на заході — Східними Альпами. На переломі ер ця земля була завойована римськими легіонами й стала провінцією. Із сусідньої провінції — Норіком — давньоруський літописець Нестор виводив слов'ян, можливо йому був відомий твір «Гетика» Йордана? В римську Паннонію часто прибували імператори, щоби вести війни проти задунайських «варварів». Розміри Паннонії невеликі 300 на 200 кілометрів. Після поділу Римської імперії Паннонією володіла Західна Римська імперія. Як пише Марцелін Коміт, гуни володіли Паннонією 50 років, тобто до 427 року, про що є згадка й у Йордана. Виходить, що гуни в Паннонії з'явилися одразу ж після погрому готів 376 року. Чи могли б гуни за кілька років завоювати таку велику територію від Дону до Волги, аж за Дунай, і при цьому затриматися в римській провінції? Реально це неможливо. Йордан пише, що на якійсь річці Недао гуни зазнали поразки від аланів, які в Каталаунській битві не належали до серйозної військової сили. І про цю подію Йордан пише всього двома реченнями? Іншим авторам річка Недао і сама битва невідомі! Вірогідно, Йордану хотілося хоч трохи принизити гунів. Але більшість дослідників історії цього періоду пішла шляхом, ледь вказаним Йорданом, і шукають столицю та могилу Атили на землях Угорщини. Звичайно, що всі їхні пошуки були і є марними.

Повернімося до записів подорожі дипломата Пріска Панійського. Через 500 років частину тексту Пріска було внесено до посібника з дипломатії для візантійських чиновників. Ось у такому переробленому й вихолощеному вигляді дійшли до нас ці записи Пріска Панійського.

Тому спроби науковців розгадати, через які великі ріки, після Дунаю, переправлялося це посольство, їдучи до столиці Атили, є справою нелегкою. Редактори спотворили й навіть змінили назви цих річок: Тізія, Тибізія і Дріка, тільки Тізія більш-менш ототожнюється з Тисою, але в А.Марцеліада Тиса відома під назвою — Парфіск! На мою думку, найбільш вірогідно, що дане посольство переправлялося через такі великі притоки Дунаю, як Олт, Серет і Прут, і далі прямувало в Придніпров'я, де була столиця Атили.

Це тільки на перший погляд здається, що може існувати безліч доріг у степовій і лісостеповій місцевості. Наприклад, від переправи на Нижньому Пруті до переправи на Нижньому Дністрі веде єдина дорога, яка проходила біля верхів'я озера Ялпуг. У Пріска є цікавий опис пригоди, яка сталася з посольством біля якогось озера:

«Пройшовши багато доріг, під вечір ми поставили свою палатку біля озера, що мало питну воду, яку використовували жителі ближнього поселення. Раптом здійнялася буря з вихором, громом, блискавками та сильним дощем; вона не тільки перекинула наш намет, а й покотила всі наші пожитки у воду озера. Перелякані розбурханою стихією й усім, що сталося, ми покинули це місце й поночі під дощем загубили один одного, бо кожен повернув на той шлях, який вважав для себе легшим... Виявилося, що ми всі рушили різними шляхами в одному напрямі, ми зібралися разом і почали гукати загублених. Скіфи, що вискочили на шум, запалили очерет, який вони використовують як паливо, освітили місцевість і поцікавилися, чого ми кричимо».

У цій розповіді Пріска є кілька моментів, які наштовхують на думку, що ця пригода з посольством сталася у верхів'ї теперішнього озера Ялпуг, що в Одеській області. Кілька років тому я, вивчаючи іншу історичну подію, побував у цих місцях, в районі теперішнього міста Болграда. І тепер місто розташоване на верхній терасі озера, а не на березі. З міста потрапити на берег озера можна лише крутим схилом за 15— 25 хвилин. Сам схил (тераса) порізаний ярами з глинистими стежками. Тому, коли члени посольства вночі й під дощем почали підніматися до скіфського поселення, вони легко загубилися. Схоже на те, що у скіфському селищі вітер був значно слабшим, аніж на березі озера. Це пов'язано з тим, що озеро Ялпуг дуже видовжене з півночі на південь, близько 40 км, з високими берегами, і вітер тут набуває чималої сили. А ще весняні виливи не сприяють безпосередньому заселенню берегів озера. Пріск також повідомляє про питну воду в озері, якою користувалися скіфи.

Отже, місцеві жителі по воду ходили до озера, що цілком відповідає ландшафтно- кліматичній ситуації в цій місцевості — напівпосушливий степ Буджак. Якщо взяти будь-яке озеро в Угорщині, то сумнівно, щоби місцеві жителі користувалися водою з озера, коли там широко розвинута річкова система, і клімат не такий, як біля озера Ялпуг. І останній момент, який пояснює, чому скіфи чи гуни живуть на поселенні в будинках. Тому, що тут було стратегічне місце, сюди вела ще одна дорога від переправи через Дунай, що біля села Орлівка Одеської області. І таке місце, звичайно, перебувало під постійною охороною та контролем. Саме поселення належало одній із дружин брата Атили і, звичайно, приносило дохід її власниці від посольств і купецьких валок. Зокрема, згадуване посольство подарувало цій цариці: «три срібні чаші, червоні шкіри, перець з Індії, фінікові плоди та інші солодощі».

Продовження читайте на шпальті «Історія та «Я» в жовтні