То чи був пенальті?
Саме з київським «Динамо», почесним президентом якого є Григорій Михайлович, і були пов'язані ті самі скандали перших турів чемпіонату. На думку багатьох болільників, та й деяких видань, у матчах «Кривбас» — «Динамо» та «Динамо» — «Металіст» судді несправедливо призначали пенальті у ворота суперників киян. Що ж сталося насправді?
Безперечний той факт, що сьогодні гра київського «Динамо» не відрізняється тією злагодженістю й монолітністю, що була властива команді Лобановського в усі часи. Очевидно, що кияни переживають кризу. Але чи «тягнуть» їх судді? Під час прес-конференції журналістам було продемонстровано епізоди, після яких судді призначали пенальті. За цього представників мас- медіа переконували в тому, що порушення правил були очевидні. Втім, тут представники української футбольної Феміди трохи лукавлять. Епізод матчу з Кривого Рога («Кривбас» — «Динамо») було продемонстровано за допомогою однієї камери, а з Києва («Динамо» — «Металіст») — із двох. У той час, як, за словами Григорія Суркіса, міжнародні футбольні організації взагалі не рекомендують використовувати відеозапис як доказ у спірних моментах, якщо даний епізод гри не продемонстровано з п'яти-шести камер. Візуальне ж враження від перегляду моменту, який побачили на прес-конференції, цілком може бути й обманливим. Утім, зібрали журналістів цього дня керівники нашого футболу не лише для того, щоб поговорити про суддівство й спірні моменти в футболі.
Виступи учасників тривали, але дедалі більше крен робився в бік взаємовідносин преси та футбольного керівництва країни. Зокрема, Григорій Суркіс однозначно негативно висловився з приводу різких думок деяких газет про суддівство в українському футболі. Більш конкретними були його колеги. Відповідальний секретар ПФЛ Валерій Мирський, який не один десяток років пропрацював у спортивній журналістиці, сказав фразу, що, на мій погляд, стала лейтмотивом даної прес- конференції: «Газету «Український футбол» треба закрити зі скандалом».
Що ж сталося? Просто дане видання, до речі, вельми популярне й шановане в країні, дозволило собі в різкій формі скритикувати арбітрів і висловити припущення про те, що київське «Динамо» хтось тягне вгору по турнірній таблиці. Категоричність і форма думок «УФ» була передумовою для того, щоб заявити з трибуни: «Ви дієте методами 37-го року».
Дозвольте, але, здається, саме полярністю думок і суджень рік 1999-й відрізняється від року 1937-го. Кожна людина може висловлювати свої думки як вона бажає, а її кваліфікацію (якщо це журналіст) і судження визначить читацький інтерес до газети (її тираж). Вельми насторожує й те, що керівники українського футболу дедалі частіше втручаються в справи преси. В зв'язку з цим цікава думка одного з провідних спортивних журналістів країни Валентина ЩЕРБАЧОВА :
— На мій погляд, люди, які мають великі гроші й владу в українському футболі, переходять усі мислимі й немислимі межі етики. Скоріш за все, вони просто не знайомі з правилами хорошого тону. Грубо кажучи, нас просто намагаються вчити писати про футбол. На щастя, не всі мас- медіа в цій ситуації виявилися кишеньковими. Проблема в іншому, ми всі розрізнені, немає єдності, ми не здатні один за одного постояти. Тому відповідальні працівники ПФЛ і дозволяють собі такі заяви. Втім, я думаю, події останніх днів примусять замислитися деяких наших спортивних журналістів і ми, нарешті, виробимо чітку позицію щодо свавілля з боку керівництва футбольних організацій України. Свого часу я вже намагався цим займатися, але в мене самого нічого, природньо, не вийшло. Сподіваюся, тепер я буду не один.
Утім, навряд чи має сенс знову акцентувати увагу на виданні, що саме з якихось причин не бажає себе захищати. Принаймні, коли ми звернулися з проханням про коментар до заступника головного редактора «Українського футболу» Миколи Моторного, у відповідь почули лише одну фразу: «Ніяких коментарів».
Заява Валерія Мирського якось відразу змусила нас пригадати про події зими 97/98, коли вельми популярна на ті часи газета «Всеукраинские ведомости» за інформацію про те, що... Андрій Шевченко продається в «Мілан» за 25 мільйонів доларів (!!!), у прямому значенні цього слова поплатилася своїм життям. Тоді керівники АТ ФК «Динамо» (Київ) виграли в суді справу в газети, що написала інформацію, дійсно здатну підірвати моральний і психологічний клімат у команді. Хоч, як згодом виявилося, інформація зовсім не була газетною пліткою, а просто матеріалом, що випередив подію. Зараз же Григорію Михайловичу вже не подобається, як розбирають гру його команди в пресі й ставлення до «Динамо» футбольних арбітрів. Прецедент мав місце на початку 98-го. Зараз історія повторюється? Принаймні загрози не двозначні. Як мені здається, пан Суркіс такими діями підриває, передусім, свій особистий авторитет. А притискаючи видання, які працюють на підвищення популярності футболу, українському «виду спорту № 1» він явно не допоможе. Так може визначимося з поняттям «37-й рік»?
В одному зі своїх виступів Григорій Суркіс не забув згадати й газету «День». Зокрема, Григорію Михайловичу не сподобався наш почин — дискусія про український футбол.
На думку керівника ПФЛ, ця дискусія ніяким чином не пов'язана з проблемами нашого футболу, а «обслуговує політичні інтереси» Євгена Марчука. Й з боку газети «День» друкувати листи читачів, на думку пана Суркіса, — «це підло, це низько». Важко собі уявити, щоб у відділі спорту газети «День» працювала людина з європейською освітою, генерал армії, кандидат у президенти України Євген Кирилович Марчук. І дійсно, сьогодні це не так. Ми не думаємо, що починаючи нову рубрику в газеті, будь-хто зі співробітників відділу спорту думав про те, як би «більш боляче вкусити» Суркіса.
Зізнаюся, коли в редакційних стінах зародилася ідея про проведення цієї акції, про політику якось думалося менш за все (якщо взагалі про неї в той момент хтось думав). У співробітників відділу спорту було бажання залучити людей до обговорення проблеми саме футболу. І в найпершому номері, де ми починали цю дискусію, слово було надано саме Григорію Суркісу. Ми хотіли (й хочемо, як і раніше) знати думку простих людей — болільників — про те, що відбувається в українському футболі. Зрештою, сам футбол існує саме для них. Не цуралися ми й думки фахівців, що також наводилися й надалі наводитимуться на сторінках газети. Як на мене, коли люди виявляють цікавість до дискусії й активно в цьому беруть участь нарівні з журналістами й фахівцями, це підіймає престиж, передусім, самого футболу.
Втім, пан Суркіс так не вважає: «Собаки гавкають, а караван іде». Чесно кажучи, не знаю, кого мав на увазі Григорій Михайлович, кажучи цю фразу: журналістів, фахівців або болільників, але стало неприємно. За НАШ футбол. Кирило СТАДНИЧЕНКО, «День»
Редакція газети «День» продовжує дискусію про український футбол. Ми просимо вас, шановні читачі, висловити свою думку стосовно процесів, які відбуваються у цьому виді спорту. Пишіть, телефонуйте, висловлюйте свої думки про гру наших команд, окремих футболістів, дії суддів і тренерів, чиновників українського футболу. Ми чекаємо на ваші листи за адресою: 254212, Київ — 212, вул. Маршала Тимошенка — 2л, газета «День», з поміткою «Футбол», або дзвоніть нам за телефоном: (044) 414-90-00 Відділ спорту
