Олександр ТКАЧЕНКО: «Хочуть усі, але не всі можуть»
Тому промова спікера практично вільна від ієрархічної умовності, і в підтексті її читається на адресу володарів олімпу разом з усіма їхніми структурами: «А мав я вас на увазі». Можливо, упевненості спікеру додає той факт, що приблизно третину управлінського поля і стільки ж бізнесового він ділить з тими, хто сьогодні ніби підпирає Президента, і тому груба підсічка в боротьбі з кандидатом-спікером може виявитися фатальною осічкою. А може, Олександр Ткаченко просто вірить, що «доля», яка, за його словами, «впала» на нього при обранні спікером, «впаде» повторно, бо «доля» — вона сама знає, на кого їй «впасти».
Хоч як би там було, думки нашого «не першого, але й не другого», висловлені на прес-конференції, представляють великий інтерес для широкої громадськості.
ПРО ВИБОРИ І ВСЕНАРОДНУ ЛЮБОВ ДО ПРЕЗИДЕНТА
Прохання кореспондента «Дня» прокоментувати телезаяву Олександра Волкова, «головного відповідального» за переобрання Леоніда Кучми, про те, що народ вимагає додаткових підписних листів, щоб віддати свій голос, просто тільняшку на грудях рве (дайте, мовляв, виразити свою любов до Президента за «наше щасливе дитинство, отроцтво, юність і старість»), викликала приплив веселощів.
— Ну, от розумієте, народна любов — це справа хороша. (Сміх у залі). Так... Але дивлячись чиїми, як- то кажуть, вона вустами глаголить... (Сміх). Є така байка... (Сміх). Але я не хочу... (Сміх).
Часто говориться, що нинішнім реформам альтернативи немає. У мене виникає тільки одне запитання: а що собою представляють ці безальтернативні реформи? Хто їх бачив і в якому образі? А те, що сьогодні відбувається в нашому суспільстві, мені здається всім зрозуміло... І думаю, вибори у Києві за всього тиску всіма способами — від матеріальних до моральних — показали: вибір був, як-то кажуть, безапеляційний. Я думаю, це хороший наочний урок... Ми з вами будемо учасниками всенародного дійства, коли буде обиратися доля України. Думаю, тут одного фарисейства буде замало... Сьогодні в обіцянки ніхто не хоче вірити. Тільки сили, тільки натиску замало буде. Сьогодні людей примусити, як це можна було раніше, неможливо. Умовити й обдурити сьогодні вже значно важче, аніж це було в перші роки нашої незалежності. Сьогодні люди хочуть самі вирішувати свою долю, і думаю, що все це так і буде в державі зроблено...
Хоча розказують як збирають підписи, як встановили звітність щоденну, вранці й увечері — скільки, де і коли. До збирання паспортів. Це не демократія. Це вся «любов», про яку ви говорили, — «всенародна».
А щодо «дуелі з Президентом» з приводу трансляції з ВР, то спікер відповів:
— Хочуть усі, але не всі можуть. Тому я думаю, що це не змагання, це ганьба. Ганьба. Якщо відсікли трансляцію, щоб люди не чули як бюджет виконується, то про яку боротьбу йде мова?.. А потім кажуть, що «ви не заплатили». То у мене виникає запитання: а хто ще, окрім нас, платить? Що, президентська структура платить, яка починає зранку — «Президент видав це, Президент видав те, Президент...». До чого тут Президент? Видав... Що дали — те й підписав. (Сміх). Ні, їм треба перерахувати. Не так же, що голова Верховної Ради підписав закон такий, голова Верховної Ради підписав закон такий, і цілий ряд законів. Ну сказали, що голова Верховної Ради зустрічався. І все правильно. Є ж питання, де треба про інших людей сказати хороше слово, а так виходить, що одна людина все робить, і навколо цього... Тому я думаю, що тут не змагання, тут закон і державний такт повинен бути. І кляпу ні представнику преси, ні депутату якогось рівня не треба. Давайте ми порадимося з людьми, і якщо треба не транслювати сесію — питань немає. Мені ж легше, повірте мені, вести сесію, якщо не транслюється. Абсолютно легко: у людей немає такого ентузіазму! (Сміх). Але я щодня отримую десятки листів з проханням і телефонних дзвінків: Олександр Миколайович, ну дайте ми послухаємо...
ПРО «СИЛОВИХ» У ПАКЕТІ З «ПИТАННЯМ» ПРЕЗИДЕНТА
Чи збирається Олександр Ткаченко ініціювати поправки до Конституції, насамперед, по призначенню і звільненню з посад керівників Служби Безпеки, МВС і Генпрокурора.
— У мене відбудеться зустріч з головою СБУ, потім я зустрінуся з Генеральним прокурором, з міністром внутрішніх справ, з міністром оборони. Для того, щоб просто вислухати їх і порадити, не більш того, що ми живемо в цивілізованій державі, що ми правова держава, демократична держава, а точніше — будуємо демократичну державу, і Конституція, і закони для всіх в однаковій мірі повинні бути законами. Те, що сьогодні даються усні вказівки, це відомо. Те, що сьогодні по кожному кандидату у депутати створено робочі групи, теж відомо. І те, що сьогодні йде тиск на людей простих, рядових, виборців — це не було в жодному році, на жодних одних виборах, які ми з вами пережили...
Сьогодні виступив депутат Мішура (фракція комуністів), людина обізнана, грамотна, і говорить, що у всіх областях, без винятку, за ніч було розклеєно листівки проти Мороза. Хто це може зробити, скажіть, будь ласка, ну яка структура, якщо вона не державна, ну хто може охопити спектр 24 областей і Автономну Республіку? Але підписалися, що це від Компартії. Тобто, роблять такі провокації примітивні... Це негідно тих, хто дає команди, і тих, хто ці команди, отримавши, виконує.
Компрометація своїх опонентів викликає абсолютно зворотну реакцію. Абсолютно зворотну, бо найбільший скандал — це найбільша реклама. Я думаю, ті люди примітивні, які це роблять, це сьогодні так вони проявляються, ну, я думаю, побачимо їх у листопаді місяці.
Я поставив одному працівнику запитання: «А вам відомо, що кілька років тому було замовлено погони генерала армії для тих, кому це планувалося, пара погонів — 14 тисяч доларів, з Москви завезли таких 12 пар?» Ну яка необхідність, коли наша економіка і тоді, і сьогодні така, замовляти ці золоті погони майбутнім генералам армії? Ну, це робилося за Кравчука. Це такий невеликий штрих, просто він говорить про те, що не можна одними подачками на свою сторону притягнути людей. Бо це робилося, а вибрали абсолютно іншого ж! Іншого вибрали. Сьогодні щось повторюється, тільки в іншому ракурсі. Я думаю, цього не треба робити.
Безсумнівно, не можна силові структури підпорядкувати комусь одному. І якщо ми вже внесли поправку, щоб внести на розгляд Конституційного суду на цій сесії по Рахунковій палаті, думаю, що буде внесено ще ряд поправок: по Генеральному прокурору — не тільки давати згоду на призначення, а й на звільнення, по прем'єр-міністру, по силових міністрах — теж повинна давати ВР і призначення, і звільнення. Тому ми будемо дійсно відновлювати паритет влади і не давати можливості сьогодні одній гілці влади робити те, що робиться.
Я думаю, якщо буде внесено на цій сесії, то на наступній буде розглядатися вже в сесійному режимі. Не просто одне питання по Рахунковій палаті, а пакет поправок до Конституції. Щоб тоді разом їх і розглянути. Наприклад, ви ж пам'ятаєте — УСПП не так давно ухвалив рішення звернутися до ВР, щоб пролонгувати право Президента видавати укази з економічних питань, не врегульованих законодавством. Це питання абсолютно правильне, я не заперечую, його треба внести, але в пакеті з іншими, щоб не робити знову таку послугу, я вибачаюся. А то у когось виходить: «що для мене, то я вимагаю від вас, а те, що для вас, я не хочу до цього прислухатися».
ПРО ПРЕМ'ЄРА ТА ЙОГО ВІДСТАВКУ
Чи правда, що Президент вже готовий «здати» прем'єра Пустовойтенка, але хоче зробити це руками Верховної Ради? Чи вірно, що на зміну Валерію Павловичу Банкова (чи її частина) готує голову СБУ Леоніда Деркача? Останнє запитання розвитку — ані так, ані ні — не отримало, перейшовши у веселе з'ясування: хто «старий» Деркач, хто «молодий», де посада, а де бізнес...
— Ви ж помітьте, Президент, на жаль, я підкреслюю, на жаль, ніколи не радиться з головою Верховної Ради. А треба було б порадитися. Бо прем'єр-міністр, його заступники, провідні міністерства, де міністра призначають, чи главу адміністрації області — з ВР треба радитися хоча б у порядку чого? Такту. Це доля вирішується, доля держави. І одноосібно або вдвох, утрьох так келейно вирішувати — ви бачите, до чого це привело. Це саме, як-то кажуть, одноосібний, диктаторський підхід. І я думаю, якщо хочуть це зробити руками Верховної Ради, то не вдасться. Ми не допустили руками Верховної Ради Ющенка звільнити. А нам підкинули, ви пам'ятаєте, матеріали через СБ. Потім спостерігали, точніше, стежили за тим, як там ВР. Я сказав: «Ні, не той час». Це розумна, грамотна людина, але треба і серйозно підправити. Чим? Законом і Координаційною радою. І це ми зробили. І нехай собі працює на здоров'я...
То я думаю, хто сьогодні дав би згоду на п'ять місяців прем'єром піти?.. А виконувати обов'язки — це виконуючий обов'язки. Це все одно, що ми з вами тут не обідали, а знаємо, що вдома є що поїсти. (Сміх).
На запитання про чутки, ніби Валерій Пустовойтенко намагається організувати у ВР збирання підписів за відставку спікера, Олександр Ткаченко відповів, що йому відомі ці розмови.
— Я тільки одне сказав: поки Валерій Павлович збере підписи, то я три рази його у відставку пошлю. Я йому так і заявив. Це я не просто вам сказав, я йому по телефону сказав, якщо це так, хоч я цьому і не вірю, то у мене можливостей є трошки більше, і я це зроблю. Але я не хочу це робити в ім'я себе, абсолютно. Я виходжу з державних позицій, сьогодні недоцільно прем'єра посилати у відставку, як і недоцільно, напевно, і голову Верховної Ради. Влаштовує когось чи не влаштовує — це інше питання. Мене ніколи не робили до цього «кишеньковим», тим більше, сьогодні, коли я голова Верховної Ради.
ПРО СЕБЕ ТА ПРО ІНШИХ
Якось Олександр Ткаченко розсердився і сказав на засіданні сесії — і це бачила і чула вся країна, — що треба такому недисциплінованому парламенту розійтися до президентських виборів, і взагалі такою Радою він керувати не хоче. «Слово — не горобець...». Сьогодні це стало аргументом і проти нього, і проти Верховної Ради, котру він захищає від Президента.
— Ви мені запитання поставили таке дитяче. Це так, як у «7-ми днях». Знаєте, коли батько або мати розсердяться і, безумовно, спересердя треба сказати щось таке, не стільки гнучке, скільки уїдливе. І тоді дійсно було таке засідання, коли зал двічі залишали мої колеги. Я абсолютно вірно тоді сказав і щиро, що дисципліна скрізь повинна бути дисципліною. Я велику частину свого свідомого трудового життя пропрацював керівником партійних, радянських і господарських органів. Я знаю, що таке дисципліна, що таке честь і порядність. Ми сьогодні все це втратили. І думаю, що більшість депутатів зрозуміли те, що я сказав. І сьогодні, як ви бачите, всього цього, слава Богу, у нас більше не повторюється. Ми провели тоді серйозну нараду, де зробили аналіз, і я просто попередив окремих депутатів... У нас такі є. Прийде, відмітиться чи комусь картку передасть, я їх можу назвати. Це фракції НДП, Зелених, СДПУ(о). Це ті самі бізнесмени. Я не перебільшую. Навіть якщо ви надрукуєте — я відповім, назву пофамільно цих людей...
А відносно того, що я сказав — ви можете ще раз жирним підкреслити в газеті, що це мої слова, і я від них не відмовляюся. І коли «7 днів» покаже ще раз, я із задоволенням подивлюся на себе збоку, що я правильно говорю. Думаю, що я експромтом встиг, як-то кажуть, осмислити, що сказати. Бо експромти не завжди у вас — у мене теж — може вийти те, що хочеш. Це не тоді, коли ти написав, а потім сидиш і правиш. (Сміх)...
Тим, хто хоче мене «зробити», я скажу, як сказав одному керівнику: я вже був міністром або першим заступником голови Радміну, коли ти ще боявся по цих коридорах ходити, а я там вже керував. Так що мене не треба вчити. Я своїм розумом без чиєїсь допомоги від агронома колгоспу до першого заступника голови Ради Міністрів — не Кабміну, а Ради Міністрів — пройшов. Я двічі в Київ заходив і мене сюди просили, я сам не просився... Я не хочу свої шанси перебільшувати, я абсолютно об'єктивно ставлюся до своїх можливостей. Якби я цих можливостей не відчував, я переглянув би ті пропозиції, які висувають мене кандидатом. Я вірю, що сьогодні серед кандидатів є кілька людей, абсолютно гідних бути президентом. Але я бачу і відчуваю, хто може цим кораблем управляти. Бажання — це справа будь-кому доступна, а от уміти поєднати талант знань і організатора — це абсолютно різні речі...
