В Європу зi своїм статутом — не приходити
Це вже було — рік тому моніторинговий комітет Ради Європи вже ставив питання про призупинення повноважень української делегації за невиконання Києвом цілої низки взятих на себе зобов'язань. Те, що було б ганьбою для будь-якої з сусідніх країн, в Києві сприймається спокійно — не виконали, ну то й що ж. Ми, мовляв, стараємося, а «вони» необ'єктивно оцінюють і виходять з подвійних стандартів. Є багато моментів, з приводу яких можна сперечатися — і не всі члени РЄ скасували страту, і не всі з них можуть похвалитися відсутністю проблем з меншинами, демократією. І не є Рада Європи тією організацією, від якої прямо залежить глобальна політика — вона є просто першою сходинкою на шляху до структур, які вже мають реальний вплив. І якщо країна не просто не відповідає якимось загальновизнаним критеріям, але й не бажає привести свою ситуацію у відповідність до них — це автоматично знімає з порядку денного питання про її «європейськість», інтеграцію до всіх можливих організацій та структур. Просто, врешті, про її більш-менш нормальний портрет на загальному тлі.
Черговий скандал з Радою Європи виник відразу після неформального центральноєвропейського саміту у Львові, який, здавалося б, зафіксував, що принаймні географічно Україна все ще — європейська держава, з якою все ще підтримують розмову. Подальше наполягання на своїй, українській специфіці — прямий шлях до того, що до нас ставитимуться не краще, ніж зараз до Білорусі. Перший дзвінок уже пролунав — зарубіжні посли обережно підказують українській владі, що вибори президента мають пройти чесно, бо інакше будуть серйозні наслідки.
Вже зараз очевидно, що з Україною якось знаються лише за необхідності. Але ж приймати до своєї компанії всерйоз і надовго — тут є проблеми. Європейський Союз (на словах — омріяна мета української владної еліти) не збирається казати, чи взагалі має Україна шанс коли-небудь бути до нього приєднаною. Більше того — розмови про запровадження візового режиму, торгових обмежень набувають рис реальності. Легко припустити, як ці розмови підуть у разі, коли Україну офіційно визнають недемократичною.
Втім, реальне ставлення до України вже давно не секрет — українського «гастарбайтера» можна цілком спокійно випхнути кийком під ребра з Чехії чи Польщі, бо він — людина без жодних прав, український корабель з екіпажем може безкарно утримувати нігерійський вождь...
Це все — дрібниці. Які часто переважають непогані новини.
