ЩОДЕННИК

Позаторік мій старший син приніс додому стару, ще з часів війни гранату. Вона була без запалу, до того ж наскрізь проіржавіла. Син радісно повідомив, що знайшов її з хлопцями в лісі. Я влаштував показовий «пацифістський» захід: привів дружину, старшого й молодшого синів до Дніпра, розмахнувся й щосили жбурнув гранату в річку. І сказав старшому: щоб я вдома ніяких боєприпасів більше не бачив.

Торік молодший син приніс додому самопал. З гордістю сказав, що виміняв у хлопців на п'ять ювілейних радянських рублів. Я публічно, знову ж таки з залученням «громадськості», розтрощив саморобного пістолета молотком. Додавши при цьому: «Щоб удома ніякої зброї більше не було».

Учора до мене завітав приятель, який займається підприємницькою діяльністю. Поскаржився, що на нього «наїхали» рекетири. Якісь нетутешні. Бо тутешнім він уже заплатив. Спитав, чи немає в мене чогось для остраху «клієнтів» — учбової гранати абощо. Я сказав, що немає. А сам після візиту приятеля години зо дві порпався в підвалі. Врешті знайшов. Приніс додому, обтер шматиною й поставив у серванті поруч зі статуеткою ангела 600-грамову шкільну спортивну гранату. Зброя-не зброя, а все ж. Нехай буде. Про всяк випадок.