ЗАПИТАННЯ «Дня»

Звичайно, логічніше було б запитати нинішніх комуністів, чому вони знову стали комуністами після 1991 року. Проте до цього справа ще дійде. А поки що редакція поцікавилася думкою тих, хто не відновив своє членство в КПУ. Першим на це запитання, звичайно ж, повинен був відповісти однофамілець нинішнього лідера КПУ, голова Рахункової палати Валентин Симоненко. Пан Симоненко вирішив відповісти анекдотом такого змісту: «Рабиновича викликають у КДБ. «Скажіть, Рабинович, той Рабинович, що вчора перейшов кордон СРСР — не ваш родич? « «Ні, що ви, і навіть не однофамілець! «

Враховуючи, що Валентин Симоненко на цей час підкорює Еверест, публікуємо анекдот, який він розповів у приватній розмові й сподіваємося, що у День сміху він нас пробачить.

До речі, вчора від Валентина Симоненка, як керівника експедиції «Еверест-99» та президента федерації альпінізму, редакція «Дня» отримала повідомлення, що в останній день березня «першою національною експедицією «Еверест-99» на морені льодовик Ронгбук у базовому таборі на висоті 5200 метрів піднято державний прапор України. Перед нами — північна стіна Евереста. Всі здорові. Робота йде за планом».

Реакція «Дня» вітає Валентина Костянтиновича і всіх учасників української експедиції «Еверест-99»

Іван САЛIЙ, екс-секретар Подільського райкому КПУ Києва:

— Я співчутливо ставлюся до долі партії, яка мене вивела в люди. І тепер вважаю, що в демократичному суспільстві ідеї забороняти не можна. Потрібно їх здорове змагання. Тоді була одна партія, тепер їх багато і кожен може себе ідентифікувати в більш широкому спектрі. Наприклад, партії лівого спектру, на сьогодні, не відповідають моїй уяві. Проблема не в тому, щоб вступити чи не вступити до партії, проблема в тому, щоб знайти партію, яка б відповідала моїм уяленням про нинішній розвиток суспільства.

Мабуть, краще було б взагалі не забороняти Компартію, тоді б, можливо, суспільство мало б кращу долю. Чому я знову не вступив до КПУ? Знаєте, тоді життя було таке багатогранне і всі ми впали в новий ідеологічний догматизм, сподівались, що щось швидко побудуємо, а тільки тепер почали по-справжньому розуміти цей світ. А тоді в мене була інша позиція, інші принципи, які не дозволили вступити в партію знову; наприклад, тяга в Союз недоречна для будь-якого патріота.

Віктор СУСЛОВ, екс-міністр економіки, член фракції СелПУ:

— Я не буду приховувати, що чудово знаю марксизм. Свого часу мені доводилося його викладати. Я знаю марксистсько-ленінську теорію в деталях. Тому можу сказати, що створена нині Комуністична партія не має і марксистської ідеології теж. В основному, сучасна КПУ — це партія люмпен-пролетаріату з психологією дрібнобуржуазного соціалізму. І, звичайно, в такій партії я не можу бути. Дуже показове в цьому плані одне з останніх парламентських голосувань iз приводу закриття 37 банків та збереження вкладів у цих банках. Комуністи мають дуже цікаві аргументи проти цього закону, мовляв, їх виборці вкладів не мають, і збіднення вкладників додасть їм виборців. Тобто, чим більше бідних, тим краще. Звичайно, з такою ідеологією я ніколи не погоджувався.

Олександр СКIПАЛЬСЬКИЙ, заступник голови СБУ:

— По-перше, 1990 року мене виключили з Компартії за національну ідею і я рік працював у системі КДБ будучи позапартійним, а потім став членом партії Демократичного відродження. Після відновлення Компартії я був військовослужбовцем, а відомо, що військовослужбовці й досі департизовані.

Коли б у мене й була б можливість вступити до КПУ, я зробив би це, якби був твердо переконаний, що стану лідером Компартії суверенної України, яка не пішла б на об’єднання в Союз — заради цього я готовий ще раз стати комуністом. В іншому випадку — ні.

Іван ПЛЮЩ, екс-спікер українського парламенту, член фракції НДП:

— Дуже цікаве запитання. По-перше, забороняли не Компартію України, а Компартію Радянського Союзу та її доблесний загін — КПУ. Ті, хто хотів відразу засвідчити, з одного боку, відданість марксисько-ленінській ідеології, а з іншого, відмежуватися від тих форм і методів, які застосовувала Компартія — започаткували Соціалістичну партію. Але коли зібралися комуністи, які зареєстрували КПУ, вони, як на мене, кривили душею, тому що на своїх зібраннях вони писали, наприклад, другий з’їзд КПУ, а в дужках тридцятий, і було не зрозуміло чи то другий з’їзд КПУ чи 30-й з’їзд КПРС.

По-друге, сучасні комуністи не сприймають можливості побудови України як європейської, цивілізованої правової держави. Вони можуть це зробити тільки в слов’янському союзі. Але я не розумію, чому цей союз має бути лише з росіянами та білорусами, а не з поляками, чехами чи іншими представниками слов’янських народів.

І третє — у нас, у доблесному загоні КПУ, було майже 3,5 мільйона громадян. Близько півмільйона вийшли ще до серпневого путчу 1991 року, а 3 мільйони зупинили своє членство (і я до них належу). А ці 140 тисяч, які зараз у партії звинуваючують нас, 3 мільйони, що ми когось зрадили, що ми комусь продались. То я запитую, чи можуть 3 мільйони продатися, а 140 тисяч бути авангардом. Щось тут не в’яжеться. Може вони й авангард, але більшовицької ідеології та більшовицької віри, а сутність комунізму така: «той хто не з нами, той проти нас». Я хочу, щоб ми вже ніколи не жили за теорією класової боротьби. Я хочу, щоб ми були опонентами, а не ворогами. Я хочу, щоб ми дискутували, а не боролись. Я хочу, щоб ми вели палкі дискусії, а не воювали. Історія цього експерименту свідчить, що він нам коштував десятки мільйонів людських жертв і непомірно важкої людської праці. А у що це вилилося — ви бачите.

Леонід КОСАКIВСЬКИЙ, екс-мер Києва, заступник голови фракції «Громада»:

Так, я був комуністом до 1991 року, і з того часу залишаюсь принципово позапартійним і вважаю, що це єдина правильна позиція сьогодні. Я перемагав із гаслом, що працюватиму незалежно від партійних уподобань. Я вважаю, що по-перше сама партія тоді себе вичерпала й вона не змогла себе захистити, по-друге, я не бачу таких політичних сил, які можуть сьогодні мене привабити, а по-третє, я не вважаю, що політичні партії сьогодні користуються підтримкою населення.