Жив-був один Політик
В одній країні, багатій на розумних людей, із самого її утворення не затухала суперечка щодо державного устрою. Усе доросле населення країни було поділене на партії: одні виступали за демократію, другі були прихильниками плутократії, влади багатих, а треті бачили спасіння в тиранії сильної особистості. Найбільшою, однак, була партія тих, яким завжди не подобався існуючий устрій. У часи тиранії вони виступали за демократію, а як тільки домагалися народовладдя, негайно починали тужити за плутократією. Тим часом нерівність між бідними й багатими сягнула найвищого рівня, й держава опинилася в надзвичайно небезпечній ситуації — навіть затятим демократам починало здаватися, що без тиранії не обійтися.
І ось трапилося диво — у країні об’явився Політик, якому довіряли всі. Багаті поважали його як людину заможну, бідні — як людину чесну, й усі разом цінували його великий розум і поміркованість. Тому одного знаменного дня народ доручив Політику очолити державу; чимало було таких, які на колінах просили його взяти на себе всю повноту влади. Він, проте, відповів: «Тиранія — то прекрасний засіб, але з нього нікому немає виходу». І твердо стояв на засадах демократії, хоча багато співгромадян, дізнавшись про наміри Політика побудувати суспільне життя на законах, а не на сильній владі, сміялися над ним: «Ця людина мріє утримати людей від злочинів і користолюбства писаними законами, які нічим не відрізняються від павутини, — коли в них потрапляють люди слабкі й бідні, закони їх утримують, а сильні й багаті завжди вирвуться». На що Політик спокійно відповідав: «Закони повинні бути так пристосовані до інтересів громадян, щоб усі зрозуміли — краще діяти чесно, а не порушувати їх».
Попри те, що Політик відмовився від тиранії, він не виявив особливої м’якості чи слабкості під час свого правління, не поступався особам важливим і багатим, а в законодавчій діяльності не намагався догодити тим, хто його обрав. Тому співгромадяни часто не розуміли його, а деякі нові закони вважали дивними та нелогічними. Один із таких законів, наприклад, позбавляв громадянства країни тих, хто під час міжусобиць не ставав прихильником якоїсь партії. Бо Політик вважав, що «ніхто не має права стояти осторонь, нічим не ризикуючи, й очікувати, хто переможе».
Багато законів у Кодексі Політика були спрямовані на те, щоб виховувати працьовитість громадян, заохочувати їх займатися ремеслами, торгівлею. Паразитизм — це слово ввели у світовий лексикон люди тієї країни — вважався серйозним злочином. А один із законів навіть твердив, що «Син не зобов’язаний утримувати батька, якщо той не вивчив його, не приставив до якогось корисного ремесла». Однією із заслуг Політика вважали також те, що він відмінив кримінальний кодекс, згідно з яким будь-яка вина каралася смертю. (Драконт, автор цих законів, пояснював, що найменша провина заслуговує смертної кари, а для великих злочинів він просто не знайшов більшого покарання).
Щодо реформ, то тут правління Політика вирізняла особлива розважливість. Там, де справи йшли більш-менш добре, нова влада нічого не міняла. «Бо коли в державі перевернути все й одночасно вверх дном, — говорив Політик, — потім неможливо буде поставити все на місце й упорядкувати».
Безумовно, наш ерудований читач вже давно зрозумів, що мова йде про одного із Семи Мудреців стародавнього світу — афінського політика Солона, який майже 2600 років тому (як мало змінюється світ!) розробив для своєї вітчизни закони демократичного устрою. Про це розповів інший великий грек — історик Плутарх. Історик повідомляє, що коли Солона пізніше запитували, чи дав він народу найкращі закони, той відповів: «Так, найкращі з тих, які мій народ міг прийняти». Закони Солона стали взірцем для багатьох законодавців інших країн, інших устроїв та інших епох.
Одного разу Солона запитали, яку державу він вважає найбільш упорядкованою? На що великий і шляхетний Політик відповів: «Державу, в якій неображені громадяни переслідують через суд і домагаються покарання кривдників не менше, ніж самі ображені».
