Віктор ЛЕОНЕНКО: «Не думаю, що моя подальша доля буде пов’язана з футболом...»

Напевно, не буде перебільшенням фраза про те, що з ім’ям Віктора Леоненка в українському футболі асоціюється ціла епоха. Забивши два голи-красені найлютішому і найпринциповішому супернику «Динамо» — московському «Спартаку» в тій пам’ятній Лізі чемпіонів, він відразу ж став улюбленцем київської торсиди, предметом захоплення й загальної симпатії.

Утім, вона, ця болільницька симпатія — річ більш ніж відносна. Варто Віктору було потрапити в дубль флагмана українського футболу, як його всі раптом забули, кудись поділася увага і з боку мас-медіа, і втішні відгуки фахівців. Із кумира фанів він перетворився на звичайного нападаючого «Динамо-2». Хоча ні, він ніколи не був звичайним або рядовим: невисокий кремезний форвард завжди вирізнявся на полі своїми технічними діями, умінням завжди перебувати в потрібному місці у потрібний час, своєю тактичною грамотністю й неповторною «леонівською» ходою. Трохи пізніше він став гравцем столичного ЦСКА, і в той момент мимовільно закралася думка про те, що, можливо, все вже на виході, на кінці льоту, на останньому подиху. Але ні — він забиває приголомшуючий м’яч ірландському «Корк Ситі» і, здається, він знову в фаворі у долі. У міжсезонні був варіант з клубом другої бундесліги, але Віктор, як і очікувалося, від нього відмовився. «Леоненко є Леоненко», — зробив висновок одного разу почесний президент «Динамо» Григорій Суркіс. Що тут додати?

— Вікторе, ходили різні чутки навколо вашого виходу із «Динамо». Розставте, будь ласка, всі крапки над «і».

— Та ніякого виходу й не було зовсім. Мене віддали в оренду армійському клубу. Це, мені здається, цілком природне явище для професійного футболу.

— Багато «акул пера» від спорту вбачають причиною спаду у вашій грі, як би це м’якше сказати, захоплення пивом...

— Мене не дуже цікавить, що думають якісь журналісти. Ми живемо в демократичній країні, і кожен може говорити те, що він думає. Ось вони й використовують своє право.

— Але все-таки, що б ви відповіли на подібні обвинувачення?

— І з пивом, і з сигаретами я давним-давно зав’язав. Чесно кажучи, у мене складається враження, що хтось дуже сильно хоче зробити з мене алкоголіка. Але я ним не був, не є зараз і, впевнений, не стану ним у майбутньому. Я вже забув, що колись пиво куштував.

— У «Динамо» ви провели не один і навіть не два сезони. Напевно, за цей час траплялися якісь кумедні історії.

— Пов’язані з пивом, чи що?

— А ви, однак, гуморист.

— Без гумору в нашій країні дуже важко прожити.

— Що ви можете сказати про свою нинішню форму?

— Вона, звичайно, залишає бажати кращого, оскільки до ЦСКА я потрапив відразу ж після завершення минулого чемпіонату. Адже в той час я грав за динамівський дубль у другій лізі, і як тільки закінчився цей турнір, стартували змагання команд вищої ліги.

— Одного разу ви прохопилися, що багатьом гравцям ЦСКА слід би спати з м’ячем...

— Я мав на увазі, що їм, та й не тільки їм, треба більше працювати над собою, тренуватися з більшим завзяттям, та й взагалі ставитися до справи професійніше й відповідальніше.

— Дещо провокаційне запитання: чи треба вам спати з м’ячем?

— Певна річ, треба. Я не знаю жодного гравця, котрий міг би називатися ідеальним і не тренуватися.

— Як ви проводите вільний час?

— Граю в нарди, дивлюся відео.

— І чому надає перевагу Віктор Леоненко?

— Серіалу «Менти». Захоплююче й цікаво.

— Де ви любите відпочивати?

— Весь вільний час проводжу разом із сім’єю, можна сказати домосідом став. Навіть у рідній Тюмені ні разу за три останніх роки не був.

— Ви як справжній сибіряк, напевно, не уявляєте себе без пельменів?

— Я б не сказав, що жити без них не можу, але в принципі від цієї страви не відмовляюся. Моя бабуся, Марія Дмитрівна, дуже майстерно готує різноманітні страви, так що проблема лише в тому, що все приготоване з’їсти не можу фізично.

— Йожеф Сабо неодноразово казав про вашу надмірну вагу. Чи пов’язані ці непорозуміння з кулінарними здібностями вашої бабусі?

— Та ні (сміється). Проблем із зайвими кілограмами у мене ніколи не було.

— Кілька запитань на фінансову тему. Чи багато ви втратили в грошовому плані, перейшовши з «Динамо» до ЦСКА?

— Досить багато. Але в моєму контракті є пункт про нерозголошування умов оного, так що вибачте.

— Так і буде. А «Мерседес» за вами залишився?

— А хіба я його не заслужив?

— Нове авто придбати не плануєте?

— Мені й цього «Мерседеса» досить, він цілком зручний і комфортабельний. Не хотілося б займатися незрозумілими обмінами, щоб в результаті не поміняти шило на швайку.

— У житті ви теж не хотіли б нічого змінювати?

— Хотілося б залишатися вічно молодим, сповненим сил та енергії. Але, на жаль, таке неможливе.

— Ви міркуєте, як безнадійний ветеран, хоча, на мою думку, таким не є. Та й сережка у вашому вусі про дещо говорить...

— Аж ніяк не про те, що ви, можливо, подумали. Ось уже шість років ношу її виключно як прикрасу, що дуже подобається моїй дружині.

— Будучи гравцем, ви, напевно, задумувалися про майбутнє. Ким бачите себе років так через десять?

— Важко сказати, але не думаю, що моя подальша доля буде пов’язана з футболом.

— І це говорить чоловік, котрого два роки поспіль визнавали найкращим футболістом країни?

— Що поробиш. Минулі заслуги залишаються в минулому, а стати тренером й остаточно втратити нервові клітини особливого бажання в мене немає.

— Можна стати селекціонером або технічним директором.

— Роз’їжджати нашими неблагополучними окраїнами в пошуках нових талантів? Не думаю, що для мене це було б прийнятним.

— Тоді в якій області варто чекати вашої появи?

— Нехай це буде моєю невеликою таємницею. А поки що я не втрачаю надії заробити стільки, щоб по закінченні кар’єри не залишитися без копійки в кишені.